Ми були найкращими друзями… Довго писати про дружбу, помагали завжди один одному, рік назад я взнала що він хотів бути зі мною, а два тижня назад він сказав що жениться Я кожен день плачу 9 років я люблю його і неможу бути з кимось іншим пробувала та не получається Це боляче

Мене ламає, просто ламає. І навіть немає кому, що сказати. Я залишилася одна, всім находять заміну, так скоро. Чому перших про кого забувають це самотні подруги, їх ви втрачаєте перші. Нікуди не кличуть, щоб не було незручно, бо ми просто не вписуємося. Кажуть час лікує рани, але рубці надто глибокі. Якби душу оконути в солоне море, я би здохла від болі.

Мені подобається думати що я люблю тебе І ти десь там мене, так як ти мені казав.. Мене дуже багато було в твоєму житті, сам сказав і я відпустила, але не відпускає, блін ніяк не получається тяне знов І я гружуся знов, і ти чотири роки вже з нею, і мені боляче, і я мовчу про те що ми зробили рік назад, тому що буде доляче ій, і тобі добре, і ти щаслий, і ми не будем разом

Мені так не комфортно, в своїй зоні комфорту. Вроді і страєшся щось змінити, а не получається.

Блін, як найти цю довбану роботу. Вже достало, то не підхожу, пафосом не тягну чи що, тодосвіду немає, а де його маю блін взяти???? Сука, як же достало, а ще бивший достав, вот нафіга було починати зусьрічатися з хлопцем який знімає в тебе квартиру, і тепер потрібно гроші брати за неї. Ну правда я думала може вернуться якісь почуття, але вони пройшли, в мене своє життя, і з жалості спілкуватися, гидко. А з другої сторони невже він не розуміє якщо я уникаю його, мені не цікаво як він там, як його справи, як відмахатися, третій місяць вже скоро, нехочу. ДОСТАЛО І да я зла на неї за те що незмогла її спасти, комочок щастя. Поки не можу пробачити

Я скучаю

Тиждень назад перед роботою рано мама вигулювала собак, і один мудак не зупинився і збив мені мою маленьку дівчинку, і втік, навіть не зупинився. Скотина. Памятаю як мама прибігла додому з нею на руках, вся в сльозах, ніколи не забуду її беззахисне тіло і останні напевно дві хвилини життя, їй було девять. Я вийшла провести маму на роботу, бачу їде він, чорна Skoda oktavia, те що мама запамятала, зупиняю, кричу на нього, бю рукою по капоті, даю по лиці, в свій адрес чую дивись щоб я тебе ще не переїхав. Проводжу маму, відводжу Меггі на дачу, ховаю. Я памятаю того ублюдка. На другий день мама знов бачить машину, але вже запамятовує номера, хочеться йому щось зробити, він лишив мене Щастя. Тато слідкує за ним, і бачить де він паркується, виявляється наш сусід, з сусіднього підїзду. При розмові спочатку каже що не бачив собаки, а потім що бачив, і поняв що зробив, але було пізно, пізно що зупинитися, вибаяитися полюдськи, а не втікати, тому що додому він не поїхав, не став паркуватися у себе на подвірї, а просто його проїхав. А погрожував мені за те зо вдарила його, бо я поступила нахально. От такі гади живуть. Собака частина сімі, і ти її втрачаєш і життя вже не те. Ніхто тебе не зустрічає коли ти приходиш додому, не сопе під боком, клубочком не скручується, на кухні стоїть пуста тарілка і мені не хочеться її зовсім забирати. Я люблю тебе і дуже скучаю.

Мда, ну я так поняла моя сестра реально вижилась і того трошки. Я вже замахала вічно одна і таж проблема, чому ти мені не пищеш і не здвониш, я поїхала за кордон а тебе не цікавить як я там. Нк так вибачте я реально рубля не шарю що можна кожного дня писати тобі чи говорити, і вибачте та тобі вже трицатнік доходить, а не винна що ти собі подружое не найшла, бо бля в тебе є чоловік і тобі було не до них раніше а зараз ви вже не спілкуєтеся. Це блін виходить по логіці її і мами вийшла заміж всьо прощай життя привіт кастрюля, стіралка і всьо слюні будем витирати мужу. Да чи що???? Я так не згідна, я тут борюся за виживання в дома з батьками, і відвойовування своїх прав і свободи. Це все чую закінчиться як завжди скандалом і всі скажуть яка ти СУКА, думаєш тільки про себе. Та я хочу особистого життя в яке би не пхалися, а то вже якось достало, і те відчуття зо ти дома як порожнє місце зовсім не радує, називається коли твій дім, тобі не дім. При кожній нагоді тікаєш з нього, але до 23 бути дома але зовсім інша історія. Ну так вернемся до сестри коли ти вже пишеш ії в вайбер, строчиш блін, а вона кароче ігнор, тупо даже не читає те що ти пишеш. Ця ситуація це просто пиздець якийсь, коли він вже закінчиться. Скільки в тебе негатива, вічно ходиш з депресивно-негативним настроєм і лицем вот будь ласка прийшда, зробила тільки відстаньте

Списки

Зловила себе на думці, що часто складаю Списки, зробити те чи те, купити бокали, нашники, перекрасити стіни, почати ремонт, поїхати закордон.. Маленькі ідеї, маленькі стимули. Вот плануєш ти своє життя, через два роки я добюся того, а через пять согось іншого. Всі чомусь прагнуть досягнути чогось, спішать, вирішують якісь справи, кожного затягнула така рутина життя, що сьає іноді страшно. Хочеться зупинитися і відчути життя, бути щасливим, пожити врешті решт. Чому так прийнялося ці дурацькі правила, ця приросла система ссср до нас. Вчишся в школі, потім коледж чи універ, робота, сімя і все. Чому коли тобі 23 і тебе у вчьому упрікають, то те роби то те, спихують на тебе щось, тут говорять роби що хочеш не мала, і дальше командують, пхаються у твоє життя, а потім питають чому ти вічно ходиш незадоволена і депресивна. Вот так руйнують, просто ламають людину. І я дальше складаю списки в надії, що колись зможу хоч щось зробити.

Мене лякає той факт, що я буду самотня. Лякає те, що більше тебе не буду бачити, я вже сумую за тобою. Працювати в залі адміністратором і залишатися тут, лише заради одного тебе, як же мене бісить, що прийдеться ревнувати до когось хто прийде на мою заміну. Ненавидду себе за це. Ти говориш як ти будеш без мене, але знаєш я тебе не кидала, ти сам все вирішив. І ти їдеш в Іспанію не я. Ми весь цей час після тої розмови і не дружили і не були разом, ці кляті обставини життя. Але потім я думаю, що надто багато накручую, і нічого не має значення. Сама винна, що очікувала від тебе те чого не буде. Ох нахлинуло навечір, всі питаються куда дальше піду на роботу, ну що вас всіх гребе, я Блін просто хочу в позі зведди лежати на диванчику….і все. Я то говорю що поїду в Польшу до сестри, але бачу я там нафіг не нужна її, ну як обично вона обідилася знову на мене (це зовсім інша історія) і я незнаю що робити з цим життям. Те відчуття коли ти просто існуєш, не живеш, просто існуєш від дня до дня, мені би дожити до вечора і поспати, як же хочеться щоб всі відстали від тебе. Думаю цей брнд ніхто не читає, але тримати все в голові вже не витримуєш, і не розкажеш навіть подрузі, тому буду тут писати…

Боляче коли ти очікуєш підтримки від близьких, а її немає, і ти звикаєш до цього. Коли до тебе починають проявляти інтерес, це лякає, я не часто щось розказую, і на мене обіжаються. В свою сторону вічно чути що ти комусь щось винна і ти повинна, але що я вина вам??? Чому коли я вирішила щось робиьи, я чую лише критику, так вбиваються і ламаються люди. Не робіть так, це боляче. Краще відпустіть, всеодно на своїх помилках краще вчитися. Недавно почула думку, що краще робити те що приносить тобі радість і щасть чи те що хочуть від ьебе ініші і ненавидіти і їх, всіх і себе саму????

Неа ну я маю прям виговоритися. Знаю я в повній жопі і мені влетить, ну це вже прям закономірність якась, ну поставили ми ту машину на ручнік, хулі вона скотилася незнаю. Добре хоть все нормально і за бардюр зачепилася, але як так взагалі стадося в голові не вкладається. Купили мені ту машину, а вона мене тільки угнітає, я в депресію падаю від неї, правда, тупим і криворуким не дано водить. Я так розумію. Ну ок вроді мене заспокоїв, сказав все буде добре. Так на тобі, чого ти рано не закрила ті двері, і твоя собака розхуярила тобі ноута, і хто винен??ХТО??? Звичайно ти, на тобі розгрижений ноут. На здоровячко молодець. А тут ще повідомлення від сестри, що я до неї рідко пишу і дзвоню відтоді коли вона поїхала в Польшу. Да неспорю я не пишу, коза але вибачте ви менв тоже не пишете, як з батьками говоити так кожен день а як мені шось сказати то прошені ми дуже. Ну і коли планували щоб я їхала до них з чоловіком в Польшу, так нафіга було селити в мою комнату квартирантів, мені де тепер бути в підїзді. Бачу накрилася мідним тазом поїздочка моя за кордон, так мені подобається коли з ьнбе роблять козла отпущения.

Ну бля, нехватало вчора проблем і сумашедшої істерика, так на тобі мало тут тішитися. Думала всьо, а не тримай ще порцію лайна в життя, я вот правда не пойму чому все завжди навалюється на раз, ну можна ж людинк пожаліти.

MOLIFOX

Самые популярные посты

1

Блін, як найти цю довбану роботу. Вже достало, то не підхожу, пафосом не тягну чи що, тодосвіду немає, а де його маю блін взяти???? Сука...

1

Я скучаю

Тиждень назад перед роботою рано мама вигулювала собак, і один мудак не зупинився і збив мені мою маленьку дівчинку, і втік, навіть не зу...

0

Мда, ну я так поняла моя сестра реально вижилась і того трошки. Я вже замахала вічно одна і таж проблема, чому ти мені не пищеш і не здво...

0

Мене ламає, просто ламає. І навіть немає кому, що сказати. Я залишилася одна, всім находять заміну, так скоро. Чому перших про кого забув...

0

Я була на похороні подруги, хоронити молодих ужасне відчуття.

0

Мені так не комфортно, в своїй зоні комфорту. Вроді і страєшся щось змінити, а не получається.