Зловила себе на думці, що часто складаю Списки, зробити те чи те, купити бокали, нашники, перекрасити стіни, почати ремонт, поїхати закордон.. Маленькі ідеї, маленькі стимули. Вот плануєш ти своє життя, через два роки я добюся того, а через пять согось іншого. Всі чомусь прагнуть досягнути чогось, спішать, вирішують якісь справи, кожного затягнула така рутина життя, що сьає іноді страшно. Хочеться зупинитися і відчути життя, бути щасливим, пожити врешті решт. Чому так прийнялося ці дурацькі правила, ця приросла система ссср до нас. Вчишся в школі, потім коледж чи універ, робота, сімя і все. Чому коли тобі 23 і тебе у вчьому упрікають, то те роби то те, спихують на тебе щось, тут говорять роби що хочеш не мала, і дальше командують, пхаються у твоє життя, а потім питають чому ти вічно ходиш незадоволена і депресивна. Вот так руйнують, просто ламають людину. І я дальше складаю списки в надії, що колись зможу хоч щось зробити.