Мене лякає той факт, що я буду самотня. Лякає те, що більше тебе не буду бачити, я вже сумую за тобою. Працювати в залі адміністратором і залишатися тут, лише заради одного тебе, як же мене бісить, що прийдеться ревнувати до когось хто прийде на мою заміну. Ненавидду себе за це. Ти говориш як ти будеш без мене, але знаєш я тебе не кидала, ти сам все вирішив. І ти їдеш в Іспанію не я. Ми весь цей час після тої розмови і не дружили і не були разом, ці кляті обставини життя. Але потім я думаю, що надто багато накручую, і нічого не має значення. Сама винна, що очікувала від тебе те чого не буде. Ох нахлинуло навечір, всі питаються куда дальше піду на роботу, ну що вас всіх гребе, я Блін просто хочу в позі зведди лежати на диванчику….і все. Я то говорю що поїду в Польшу до сестри, але бачу я там нафіг не нужна її, ну як обично вона обідилася знову на мене (це зовсім інша історія) і я незнаю що робити з цим життям. Те відчуття коли ти просто існуєш, не живеш, просто існуєш від дня до дня, мені би дожити до вечора і поспати, як же хочеться щоб всі відстали від тебе. Думаю цей брнд ніхто не читає, але тримати все в голові вже не витримуєш, і не розкажеш навіть подрузі, тому буду тут писати…