ритмы окон, улиц и дорог

можно гулять с кем угодно,
и на ночь писать сообщения -
никто ведь не запрещал
заниматься
" человеколечением".

смеяться можно наигранно,
ходить в кино, есть поп-корн,
по горло уйти в дела,
мартини хлестать со льдом,

в себя уходить на минуты,
цитаты постить на стену,
чтобы никто не подумал,
что сердце когда-то
болело.

все, что угодно можно,
вспомнить момент, улыбнуться.

главное, с нелюбимым
лет через пять не проснуться.

Ему плевать на все пересуды и сплетни,
Он в феврале ей носит охапки тюльпанов
И ловит взгляды ее
как свет свой последний,
И каждый день будто рождается заново.

Ему плевать на разницу лет и статусов,
Он защитит ее ранимую, хрупкую…
В его квартире –
пара ехидных кактусов,
И море нежности – лишь для нее.

А он в ее стихи – с головою, как в омут,
Зацеловал на сердце все ее трещины.
Он никогда не отдаст
никому другому
Свою бесконечно любимую женщину.

Забавные турецкие привычки :)

По словам источника, этот список составлен турецкими журналистами с заметной долей самоиронии. Тем не менее, получилось довольно правдоподобно :)

1. Ракы, дыня и сыр.
Есть продукты, которые традиционно подаются вместе и никак иначе. Если в США нормальное явление – курица и вафли, то в Турции верят во взаимную любовь ракы, дыни и сыра и в то, что по отдельности их есть никак нельзя.

2. Кружева на телевизоре.
Конечно, это перестало быть актуальным, поскольку толщина телевизоров все больше приближается к бумаге. Тем не менее, были времена в Турции, когда телевизор необходимо было накрыть кружевной салфеткой, причем закрывая лишь конкретную часть экрана.

3. Сигналить когда включается зеленый свет.
Турки про себя говорят, что они нетерпеливый народ. Если быки атакуют, увидев красный цвет, турецкие водители – когда видят зеленый. Но почему-то всегда впереди есть кто-то слишком медленный. Конечно, ему нужно посигналить!

4. Контейнеры для еды.
Знаете, почему турки гостеприимны? Потому что «не дать нельзя», - говорят они сами. Можно считать, что вопрос принципа и гордыни, но если вы отправите своему соседу контейнер с куском пирога собственного исполнения, будьте уверены – пустым он не вернется, потому что он приготовит свой пирог, вероятно, вкуснее вашего.

5. Стакан воды.
У турок есть традиция выплескивать уезжающему вслед… нет, не проклятья, а стакан воды. Чтобы его возвращение прошло так же легко, как течет вода.

6. Тапочки.
Если в других странах, когда вы приходите в гости, хозяева предложат вам чипсы и пиво в качестве аперитива, то турки выдадут вам пару тапочек.

7. Приветствие.
В Турции вам при встрече не просто пожмут руку, но еще и обнимут, прильнут щекой к щеке, похлопают по спине и сделают все это еще раз. То есть вас ценят не один раз, а два!

8. «Брат!»
Слово Abi («брат» ;) турки произносят в начале, середине и конце предложений. Причем, часто оно свое значение просто теряет – ведь они могут говорить с мужчиной, ребенком, настоящим братом, а иногда на автомате произносят и общаясь с женщиной. Заучите это слово, и пол-Турции станет вашими братьями!

9. Плевать, не плюя
«Речь совсем не о плевках, а о своеобразном звуке, изображающем плевок», - так это описывают европейцы. Они отмечают, что делают так зачастую пожилые турчанки, когда им сообщают хорошую новость. Им просто невдомек, что это обычное и для русских «тьфу-тьфу-тьфу», мол, «чтоб не сглазить!»

10. «Не желаете чаю?»
Еще одна фраза, которая типична и в России. В Турции на отказ от этого предложения могут и всерьез обидеться. Если вы были на Крытом рынке в Стамбуле, то знаете, о чем речь.

11. «Атака турок»
Когда вы выходите из туристического автобуса с багажом, вероятно, несколько турецких мужчин среднего возраста устремятся к вам. Не бойтесь, ведь они хотят помочь.

12. Турки танцуют.
Встаньте прямо и распрямите руки. Теперь поднимите их, чтобы из вас получилась буква Т. Теперь начинайте щелкать пальцами и двигаться из стороны в сторону. Танцевать никогда не было так просто!

13. Одеколон – для всего!
Пока другие народы используют травы для лечения каких-то несерьезных недугов, у турок есть одеколон. Вам его предложат как после посещения общественного туалета, так и после кебаба.

14. Танцевать на столе со стаканом ракы.
Сложно представить, но и этот «обычай» турки добавили в список. Если кому-то доводилось такое наблюдать или осуществлять, поделитесь с нами своим опытом!

25 ВИСЛОВЛЮВАНЬ Кузьми Скрябіна.

1. Чим більше хочеш взяти від життя — тим менше воно хоче тобі це дати.
2. Люди! Гарного вам дня, хоч я навіть не знаю, що сьогодні — вівторок, чи субота та пофіг, вбивайте хамство посмішкою.
3. Кабачкова ікра в армії — майже те ж, що на волі — ікра червона.
4. Хамство — це кал, який виходить через рот!
5. Колись Чехов сказав дуже життєву річ: кожна дія, яку ми робим зараз, вже в цей момент впливає на наше майбутнє. Можна опустити руки, сказати: немає грошей, немає охоти… А можна засучити рукава і вже зараз починати плекати своє майбутнє!
6. Рахувати дати — то є ідіотська традиція.
7. Google вмер після питання: «Де в Перемишлянах знайти проститутку-негритоску.»
8. Коли тобі в житті нічого не треба, то обов’язково цим скористається якийсь хер збоку, і забере твоє.
9. Вином замазуєм отруту, що заважає бачити себе, і сам себе не зможеш ти почути, якщо в тобі душа вже не живе.
10. Справжнім друзям не забудь, подзвони! Бо добре чи зле, з тобою завжди вони…
11. Наше тріо було настільки різнопланове в іміджевому плані, що, подивившись на нас, одночасно хотілося плакати і ригати.
12. Якщо у вас немає гармонії — то беріть гармонь і гармонуйте!
13. Українці вибирають такого, що спочатку з вазеліном, а потім уже без вазеліна, шоб пожошче. Такий собі садомазохізм в генах…
14. Саме основне — не гамнити тим, хто навколо тебе.
15. Моя свідомість прокинулася у вагоні від усвідомлення того, скільки живих істот і в яких позах може транспортувати цей вагон.
16. Які ви жінки все-таки примітивні. Франція одна у вас у голові!
17. Мій дім — єдине в світі місце, де мене люблять і чекають незалежно від того, хто я і скільки заробляю. Я ніколи не зраджу найближчих мені людей.
18. Здається, що це було так давно, коли в руках тримаю цей альбом. Нам було абсолютно все одно, немаючи нічого мати всьо… За гроші не купити тільки час, та він нас методично поділив, когось він опустив, когось підняв, а є на кого взагалі забив.
19. Помітив, що для того, щоб зробити людину щасливою, не треба якісь величезні простори. Досить включити фантазію і облаштувати той мінімум, який маємо, щоб почувати себе краще.
20. Поки китайці побудували Велику китайську стіну, вони попутно винайшли будівельну тачку. Ще протягом якогось часу вони винайшли порох, папір і кучу всяких різноманітних речей. А українці тим часом винайшли дачу, і до сих пір думають, що з нею робити.
21. Краще висушити одну дитячу сльозу, ніж пролити ріки крові.
22. Якшо хтось плюнув тобі на плечі, є надія, що він просто не доплюнув на того, хто йшов перед тобою.
23. Краще бути оптимістом, який нічого не знає, ніж загинатися і ростити собі горб від того, що навколо самi проблеми.
34. Якби теперішній Кузьма побачив тодішнього Кузьму, сказав би: »Хлопче, затисни зуби.Через двадцять років все буде »зашибісь!»
25. Змінюйте світ на краще, піклуйтеся про нього, тому що ви в ньому живете!

« Если ты способен видеть прекрасное, то только потому, что носишь прекрасное внутри себя. Ибо мир подобен зеркалу, в котором каждый видит собственное отражение. »

Он любил три вещи на свете:
За вечерней пенье, белых павлинов
И стертые карты Америки.
Не любил, когда плачут дети,
Не любил чая с малиной
И женской истерики.
…А я была его женой.

Анна Ахматова

Я ревности не знал. Ты пробудила ее во мне, всю душу раскровя. Теперь я твой навек. Ты победила. Ты победила тем, что не моя.

Сашко Положинський про Кузьму:

Ранкова смс-ка викликала сумну усмішку - мовляв, є ж, певною мірою щасливі, люди, які у вирі роботи та інших життєвих подій дізнаються про погані новини з запізненням майже на тиждень. "Ти про Андрія чув? Це правда, чи є надія на фейк", - я ж думав, це про Андрія Лободу з "Хорти", який помер минулого вівторка. Про всяк випадок, перепитав. Виявилося, це про Кузьму - Андрія Кузьменка зі "Скрябіна".

Доволі часто за останні кілька років у різних публічних розмовах мені доводилося наголошувати на тому, що зараз кожен концерт українського артиста чи колективу може виявитися останнім. Думаю, більшість людей такі слова сприймали з іронією - о, Положинський знову плачеться, знову ниє, знову всім незадоволений, б'є на жалість, нарікає, скаржиться. А я просто реально дивлюся на стан речей - "практикуючих" українських артистів стає все менше, виживати їм все важче, молодим пробиватися ще складніше, розпадаються, затихають, помирають, гинуть.

Сьогодні я відмовляюся від інтерв'ю та коментарів - я не настільки близьким другом Андрія був, щоб мати право фігурувати в телевізійних сюжетах, як друг і колега. Колега - так, друг - ні. Можливо, просто тому, що рідко бачилися і не мали нагоди справді здружитися, можливо тому, що наші ритми та стилі життя мало в чому співпадали чи зближувалися. Та все ж я вирішив написати все це тут, бо, можливо, написане мною, виявиться для когось важливим. Чи цікавим.

З Кузьмою я познайомився в далекому 1995-му. "Тартака" тоді ще не було, Андрій давав інтерв'ю на радіо "Луцьк", де я вів одну з програм, тож познайомився він зі мною, як просто з хлопцем, який також щось робить на цьому радіо. З того часу нам не довелося знайомитися вдруге - він завжди мене впізнавав, хоч бачилися ми доволі рідко, й, переважно, випадково. Це вже потім, значно пізніше, ми мали в телефонах номери одне одного і я міг в будь-який час подзвонити йому, вели разом "ДСП-шоу" на "Європі Плюс", грали в одній команді у "Що? Де? Коли?", знімали кліпи на фоні однієї стіни, їздили на його "Секвої" на концерт "Відчинилося Життя" до Львова, слухали й обговорювали нові пісні одне одного, їли зупу в нього вдома, виступали на одній сцені й співали разом "Нікому То Не Треба".

Є багато людей, які знають Андрія довше, краще, ближче. Я, за 20 років знайомства, не увійшов у коло його близьких друзів, але й ніколи не мав з ним жодного конфлікту чи непорозуміння. В часи чи моменти, коли Кузьму лаяли, поливали, обговорювали чи й проклинали, я завжди говорив, що ставлюся до нього з повагою, нічого поганого про нього сказати не можу, а якщо він щось зробив чи сказав таке, що комусь чи багатьом не подобається, то це ніяк не впливає на моє до нього ставлення. І так воно було насправді.

З Кузьмою я міг порадитися з будь-якого питання. Він завжди готовий був дати мені пораду, прояснити заплутану ситуацію, поділитися інформацією, хоч це й, можливо, не відповідало його власним інтересам. Завжди готовий допомогти, підказати, підтримати. Завжди готовий взяти участь у добрій справі чи творчій авантюрі.
Мабуть, жодна наша зустріч не обійшлася без свіженького анекдотика від Кузьми, який потім робив мене тимчасовим героєм вечора чи зіркою компанії. Де він їх знаходив - поняття не маю, але я завжди реготав сам і неодноразово смішив інших, переказуючи їх. При цьому, переповідаючи, використовував і його прийомчики, бо Кузьма був майстром розповідати - легко, просто, смішно.

Безмежно креативний. Вигадував якісь приколи, сам їх розвивав, інколи, доводячи мало не до абсурду. Своїм сміхом та ентузіазмом заражав і заряджав інших. Любив "пошлятинку", інколи дещо перегинав палку, але робив це з такою дитячою безпосередністю, що це не викликало огиди чи несприйняття, а лише веселило. Міг закцентувати загальну вагу на пікантних особливостях словосполучення "її батько", знаходив смішне у вставлянні "та її" між іменем і прізвищем Алли Кудлай та спокушав десятки людей продовжувати схожу тему з іменами інших відомих людей - так з'являлися "Тарас та його Чубай", "Степан та його Гіга", "Алла та її Пугачова".

Кузьма безмежно любив музику. Знав і мав її дуже багато, щедро цим ділився, записуючи свої улюблені треки на диски друзів чи зливаючи гігабайтами їм на флешки. Якщо вам потрібно було знайти якийсь трек чи альбом з "нью вейву" 80-х - варто було пошуки починати з Кузьми, бо на ньому вони мали всі шанси одразу й успішно завершитися.
Про музику самого Андрія не писатиму нічого. Майже нічого. Його пісні треба слухати, а не обговорювати. Не всі з них я чув, не всі з них мені подобаються. Зрештою, він і сам якось мені сказав, що найбільше схвальних відгуків було після виходу пісні "Люди Як Кораблі", але найбільше концертів з'явилося після "Хлопців-олігархів". Кожний сам вибере, які пісні йому сподобаються більше, які будуть йому ближчими, які увійдуть до власного плейлиста. В моєму точно будуть "Птахи", "Шось Зимно", "Нікому То Не Треба", "Зламані Крила", "Люди Як Кораблі", "Старі Фотографії", "Лист До Друга".

Кілька слів про Кузьму і мій рідний Луцьк. Саме там ми познайомилися 20 років тому, саме там востаннє спілкувалися минулого літа, саме там, на фестивалі "Бандерштат-2014", як виявилося, я востаннє почув і побачив його на сцені. Якось давно, десь, приблизно, в 95-96-му, "Скрябін" виступав у луцькому драмтеатрі в якійсь солянці. Працювали "під фанеру", у Кузьми був шнуровий мікрофон і під час однієї з пісень, саме в розпал активного імітування співу, шнур раптом відпав від мікрофону. Пізніше, коли ми якось обговорювали цей випадок, Кузьма зізнався мені: "Санька, я другого такого позору в житті не переживав! Після того я більше ніде ніколи не виступав під фанеру!".

Ще кілька слів про "знаки". Не хочу бачити в цьому жодної містики - просто так склалося. А все ж. Ведучими ДСП-шоу були четверо - я, Roman Davidoff, Ігор Пелих та Кузьма Скрябін. Двох із них вже немає - і обидва загинули в автокатастрофах. Минулого тижня я був у Запоріжжі - хоронили Андрія Лободу. Всюди по місту висить реклама концерту "Скрябіна", який вже, на жаль, ніколи не відбудеться. Вчора я бачив на стіні календар від Елена Божко, там на лютому - фотографія Андрія…
Що дав особисто мені Кузьма, крім приємного та корисного спілкування? Багато сміху - розповіді, історії, анекдоти, власні приколи, "Я, Побєда і Берлін". Кілька десятків класних пісень гурту "Скрябін". "Спатанка" і "Наші Партизани". Присадив мене на салат "Мімоза". Відкрив для мене "Kings Of Leon". Завдяки Кузьмі я познайомився з Тарасом Химичем - другом і режисером. Кузьма переконав мене, що в мого "американця" треба заливати 92-ий. Розповів про концерти культових груп по всій Європі, на яких побував особисто. Але головне - саме Кузьма був одним із тих людей, хто від початку нашого знайомства надихав мене вірою в себе, в свої сили, в свої мрії, без комплексів та невпевненості. За що я завжди буду йому вдячним. Хай спочиває з миром!

П.С. Моя стрічка переповнена повідомленнями щодо загибелі Андрія. Згідно цих повідомлень, виявляється, що Україна і українська музика сьогодні багато що втратили. Ну, й багато всього персонального - для когось відкрив українську музику, в когось перша любов, в когось перший концерт… Я з цим усім цілком згоден. Та тільки муляє мене той факт, що концерт "Скрябіна" "За день до весни" планувався в порівняно невеликому клубі "Атлас", а не в Палаці Спорту… Не забувайте слухати пісні Андрія і передати їх своїм дітям, коли прийде час. Змініть себе та Україну на краще - цим ви справді вшануєте його пам'ять, рецепти змін шукайте в його піснях та численних інтерв'ю. І заплануйте собі похід на концерти всіх українських артистів, які для вас хоч щось значать. Поки ще не пізно.

«Якби я знав», що вічність не для мене,
Й «Останній раз» я сяду за кермо,
«А пам’ятаєш» як текла по венах,
Моя «Ще одна пісня про любов»?

Як я писав свій «Лист до друга»,
і згадував наш разом «Випускний»,
«Нам казали», що життя – то злітна смуга,
Та все таки «Нас кинули» на ній.

А знаєш ти - всі «Люди - кораблі»,
Ще згадую як це казала «Мама»,
Й коли гортала «Старі фотографії» мої,
Ось тут «Львів», а ось моя сама сама.

Хотів би зараз «Притулитись», ти ж одна,
І просто так сидіти і «Мовчати»,
Я врешті решт скажу - «Спи собі сама»,
Але так не хотілось це казати…

«Давай з тобою» не тримати зла,
«Я сховаю тебе» в моїм серці довічно,
«Пусти мене» туди, що люди називають небеса,
Ти ж знаєш… «Та ніщо не вічне».

Автор: Дарья Громова

Я живу себе, никого не трогаю, справилась с самой тяжёлой стадией своей депрессии, уже не выясняю её корни, впрочем все просто и нормально, обычно, все также чувствую отторжение, когда задумываюсь о себе и отношениях, я и любовь, я и кто-то рядом, чувство неприязни, брезгливости, граничащие с ненавистью..так вот, к чему я это все: а потом смотрю фильм, где он такой потерянный и разбитый, а она такая сильная, готова быть с ним каждую минуту, верить в него, поддерживать, где готова жертвовать всем, а в первую очередь собой, лишь бы с ним все было хорошо, где она любит его безумно…и я тебя так люблю, да да да, чёрт возьми. Только ей хватает сил жить с ним, не чувствуя ничего взамен, хотя…об этом не говорится в фильме. Но я верю, что это так. Я верю, что это лишь мне не хватило сил выполнить свои обещания, что это я сорвалась, потому что нашу историю никак не прировнять к общим шаблонам, и финал тут совершенно инной, только я
Я безумно тебя люблю, Андрюш, безумно, чертовски и неистово
Это не страсть и никогда ею не была, это ни пыл, ни жар, это боль, боль, которая в каждой минуте нас, нашего существования вместе и порознь, самая что ни на есть люБОЛЬ. Жалею ли я? - Нет. Познакомилась ли я с тобой снова, зная обо всем наперёд? - С удвоенным желанием говорю "да".
Я люблю тебя, люблю эту боль, как бы кощунственно это не звучало, но люблю причинять её тебе, а потом наслаждаться болью, которую ощущаю от мук совести, зная о твоих мучениях. Так было всегда, и если бы я не ушла, то продолжалось до бесконечности.

После тебя мне осталось, или досталось многое, нереально много, опыта, достижений, философии, морали, всего не перечислить. Я плачу каждый раз, когда вспоминаю нас, особенно, когда предала тебя. Сейчас во мне неистово борются желания "вернуться-остаться", прости, я остаюсь.
Я постараюсь никогда не вернуться. Знаю, ты меня всегда примешь. Всегда. Сколько бы боли я тебе не причинила. Спасибо. Прости, пожалуйста, прости, что мне не хватило сил вернуть тебя к жизни. Я не выполнила своего обещания. Единственное что - я буду любить тебя как можно дольше. Ты единственный, кто рядом со мной, где бы ты не был.
Я люблю тебя, Андрей.

Я слишком хорошо знаю свои недостатки, чтобы требовать взаимной любви.

Чарльз Буковски

— Как? У тебя парень старше тебя на шесть лет! Это же много. Так нельзя.
- А ты больше мужа килограмм на 60. Но это нормально. Всё правильно

никто не успеет ни дёрнуть шнур, ни выдавить с силой стекло.
всем опоздавшим на этот поезд немерено повезло.
в этом аду всего два пассажира считают до десяти.
девять – они на вершине мира.
восемь – они в пути –
взявшись за руки, до поворота – можно поцеловать?
он взволнован. она не против.
семь. шесть. пять.
он впервые в её квартире. она говорит – замри.
они раздеваются – это четыре.
и одеваются – три.
двадцать месяцев длится лето, кругом идёт голова.
потом становится меньше света.
осень, и это – два.
она считает мелочи важными, он с ней всё чаще строг,
чёрная кошка бежит по каждой из тысячи их дорог,
он разбивает зеркало в ванной, она рассыпает соль.
один – им хочется выть и плакать.
потом не хочется.
ноль.
горит обшивка, стучат колёса, дым горчит как полынь.
ему – хоть в пекло из этой осени. Ей – хоть в петлю.
аминь.

(с) Оксана Велит

У настоящего мужчины есть как минимум 4 инструмента для вызова женского оргазма: член, пальцы, язык и харизма.

Лист Василя Симоненка до майбутньої дружини написаний рівно 58 років тому.

«Малюся!
З Черкас я поїхав ображений і злий. Чому ти не прийшла — таємниця. В міру наближення до Києва мій гнів вивітрювався.
Вчора цілий день мотався по Києву. Хотілося дуже спать, але я поклявся вгамуватися тільки після 11 ночі. Тут дуже багато хороших дівчат, але, на жаль, жодної, схожої на тебе, не бачив.
Люсь! Мені охота подратувать тебе, але в черепі немає жодної хохми. Ти вредне дівча, і я всю надію покладаю на того собаку, що він збереже тебе від спокуси. Отого білявого, що випав на картах, ще не передбачається? Дивися.
Живу здорово. Тим більше, що мій закадичний Юрка одружився (а клявся, босяк, одружуватися після 30 років).
Люся! Я вже встиг солідно скучити за тобою. Всі дівчата в темно-голубих пальтах здалеку чомусь дуже похожі на тебе, а зблизька — ні. Жаль. Люблю тебе дико. Ніколи ніхто так ще не морочив мені голови. На папері цілуватися не дуже смачно, але я цілую мою маленьку Люсю мільйон разів. Губи не заболять — не бійся.
Напиши пару рядків. Жду.
Люблю. Скучаю. Цілую.Твій Вася.
21.01.1957, Київ
Р. S. Завтра починаються заліки. Мороки багато. Надіюся, що все буде гаразд. Думаю про тебе, Малюся!
Василь»