I Shot Andy Warhol

вспомінаєм тут токіо хотел, якім страдалл 6 років назад, сидим слухаєм, оказується німецьку знаєм

дуже удобно мать з сестрой одінаковий музикальний вкус, бо ти така кажеш "включіно музику", а там шось таке, шо ти палюбом або знаєш, або любиш

знаєте, шо пічяльно? пічяльно думать, шо ти зря приїжаєш додом, бо тобі нема шо тут робить всьо равно і пічяльно думать, шо лучше б ти вихідні провів один в квартірі

тікі шо вот покі йшла додому з сумками побачіла мужиків, які за спиной говорили про мене, діалог був такім:

— як думаєш, скікі років тьолці?

—18

—та, де, 15 точьно

пасіба, мужчіни, ви для мене собствінний від еліксіра молодості, чуствую себе вєчьним подростком тепер

я не люблю, коли мені кажуть як я гарно виглядаю і яка я ахуєнна малишка, бо я всігда бачу в тій мові ноткі піздьожи, але коли мені кажуть, шо я комфортна людина і хочуть зі мной більше общєнія - оце заставляє мене повірить людині і почать чуствувать до неї тоже уют.

Мені сумно дуже даже через те, шо все помінялось і буде міняться всігда. Я такого більше всього не люблю. Міняються обстановкі, даже люди вокруг мене міняються. Мені тепер з більшістю з них не інтірєсно, а ще трошкі і мені вобщє не з кім інтірєсно не буде. Це або із-за того, шо я старію, або із-за того, шо люди тугодуми. І одне, і друге рівноцінне.

за шо люблю свою лучшу подружку, так це не за те, шо вона така ж дурна як і я, а ще й за те, шо вона вміє сказать мудру вєщь, яку я потім аналізірую в своїй голові, от сказала мені "катя, куда б ти не уїхала, а все одно від себе не втечеш", вроді фраза, яка використовується в кожном тіпічьном фільмі і пісні, а я от тепер ріально поняла смисл і напрімєр думаю про те, шо внатурі не втечеш.

я от тікі шо подумала, якшо от я нікого, вобщє нікого не люблю, то це проблєма в мені чі в окружающіх?

проблєми рішаються - хуйня вокруг остається

ненавіжу сопливих баб, але я щас тоже одна з них. знаєте чого? бо в мене насмарк

в мене дуже странний період в житті, я не можу понять шо зі мною

я себе щас чуствую дуже ущєрбной і патєряной, таке ощущєнія, яке називаєм "я не живу"

Вспомнила сьогодні те як в 11 класі бухали з однокласниками у Львові і як я підписувала договір з однокласницьой про те, шо тіпа, якшо хтось один з нас виїжає за кордон (ригає від бухла), то друга має її догнать і тоже виїхать. Щас я не можу понять целі цього договора, тим більше він якійсь нелогічний, нашо ригать з кімось? Кромі того він був підписаний на салфєтці чі то туалєтній бумазі, а я ще збиралась зробить ксерокс собі. От пройшло 3 рокі і я не общяюсь геть з тою дєвочькой, і я не понімаю нашо я робила те все, зато я панімаю яка я була забавна колись.