I Shot Andy Warhol

Я тут задумуваться почала, шо якшо мої проблеми в комунікації і відносинах з людьми полягають у тому, шо мені нецікаво знать шось про тих людей. Ну да, прийнято питать як звать ту людину, як у неї справи і т.д. Але проблема в тому, шо мені абсолютно нецікаво як справи і життя у тої людини, з якою я тількі шо познайомилась. Мені нецікаво знать де він працює чи вчиться. Багатьом здається, шо це якась невихованість, а я думаю, шо це щирість, відвертий похуїзм до людини це відображення мого ставлення. Якшо мене нецікавить, шо там в житті в неї робиться, але я буду допитуваться, логічно подумать, то це лицемірство. Через це у мене не виходить заводить з кимось будь-які відносини, я думаю ця теорія правильна, для мене особисто, але, на жаль, знаю, шо з нею до суспільства пристосуваться нереально.

Думаю, розуміння це те чого прагне найбільше людина у спілкуванні з іншими людьми, ну я так точно. Недавно дійшла до того, шо якшо людина мене розуміє, мої навіть неадекватні погляди і дії, то значить вона мені автоматично починає подобатись. Особливо це стосується розуміння твоїх вад і недоліків, чогось "не такого", неправильно сприйнятого людьми. Хочемо ми чи ні, підсвідомо нам хочеться дружить і любить людей, які погоджуються і розуміють наші "недо".

Чим більше часу проходить, тим більше я розумію наскількі я стаю сама по собі, в тому плані, шо всі десь почючють іспаряються і зникають. Але даже в цей момент, я згадую, шо є людина одна, але надійна, яка здається буде вічьно зі мною, не важно скількі кілометрів нас буде розділять, скількі людей буде стоять між нами, все одно вона зі мною завжди духовно. Думаю, іноді душевна присутність куда важливіша як фізична.

Буває дурацке чуство, коли хочеться ревіть і кричать в небо, але тіпа обстоятельства не позволяють, бо збоку падружка курсову напрімер редагує, тоді не поплачеш. Сьогодні їхала в Луцьк і подумала, шо якби мені хтось сказав, ми щас зробим так, шо ти іспаришся, тебе не буде, ти вроді як безболезнено померла, тебе нема, абстрагірувалась кудась, не тут, твої близькі болі не почуствують, ти вроді як в жизні їх і не була, а я подумала тіпа о окей, я согласна. Я не колебалась даже. Я втомилась від цих думок, втомилась від людей. Не люблю людей.

Згадала, як неожидано англічянка сказала мені: "Ви не схожі на ту, що плаче, ви складаєте враження сильної людини". Вона і не догадується, мабуть, шо це те чого я і добиваюсь в житті, закалить себе до зовнішнього середовища, вміть оставаться непорушною, коли стається хєрня в тому житті. Це вища похвала для мене. Тількі часом на вьюі я даю собі слабинку.

У мене зараз період дефіциту музикі, по перше просто нема нічого нового в плейлісті, а по друге даже те, шо і слухаю, то просто якесь плоске і взагалі не цепляюче. Скучаю за часами, коли пісня IAMX або placebo, на крайняк CC, пробирала до кісток, таке бувало, шо я могла історію свою прожить в тій пісні. А щас шо? НІЧЬО, вічь-хаус, єбаний вічь-хаус