I Shot Andy Warhol

Наш Океан знає більше ніж ми
Секрети всі у нього на дні
А ми ходим зверху, великі й малі
Люди як кораблі

Гордо пливем - і не вірить ніхто
Шо ним зацікавилось зло
І серед вітрів ми не чуєм щурів,
Які прогризають нам дно

маяковсько-єсєнінскій настрій

В 13 років я шукала себе, пробуючи в ролях різних субкультур. В 14 почала водиться з нехарошими компаніями і вести дурний спосіб життя. В 15 у мене не було вже друзів. В 16 я почала більше приділять уваги зовнішньому вигляду. В 17 я себе почувала пупом землі. У 18 попала в реальність. В 19 захотіла нормальне життя і людське щастя. В 20 я просто ахуєла і не панімаю, шо робить.

"Все наркоманы когда-нибудь перестают употреблять наркотики, некоторым это удаётся сделать ещё при жизни ." прочітала в маршрутці слоган до реклами анонімних наркоманів.

Якшо б у мене була можливість буть кимось там із тих таких людей мистецтва, ну тіпа серед музикантів, художників і письменників, я б, мабуть, вибрала б останнє. Не знаю чи це в мені відгукується філологічний факультет, а може й хуй його знає, я реально тонко чуствую мир. Але просто я подумала тут, шо може ахуєнніше того як буть письменником? У нас в головах живе такий світ, про який оточуючі навіть і не догадуються, а, коли ти письменник - ти можеш той світ передавать людям словесно. Ну да це круто вміть передавать в музиці або картинах, але ж це не так детально буде та і не завжди понятно. А так історії в своїй голові отак от просто викладаєш в книжку, ну тіпа логічний, смисловий набір букв і виходить от твій світ відобрадений у книжці уже. Ну письменники класні, крім того легко можна поянить свою алкогольну залежність, тіпа Хемінгуею можна було, а мені нє?

Якось всі поголовно заєбали, даже не знаю як це получяється у людей.