Буває дурацке чуство, коли хочеться ревіть і кричать в небо, але тіпа обстоятельства не позволяють, бо збоку падружка курсову напрімер редагує, тоді не поплачеш. Сьогодні їхала в Луцьк і подумала, шо якби мені хтось сказав, ми щас зробим так, шо ти іспаришся, тебе не буде, ти вроді як безболезнено померла, тебе нема, абстрагірувалась кудась, не тут, твої близькі болі не почуствують, ти вроді як в жизні їх і не була, а я подумала тіпа о окей, я согласна. Я не колебалась даже. Я втомилась від цих думок, втомилась від людей. Не люблю людей.