Все буде добре!

Любов - це якось важко, одним словом

#думки

Мені надоїло бути сильною.

хочеться вткнутися в подушку і розревітися.

хочеться втікти від проблеми, а не вирішувати її.

я ж дівчина, дайте мені побути слабкою.

це хлопець має бути сильним.

але я щось не відчуваю цієї сили.

і це прискорбно

#думки

Є дві особи чоловічої статі, яким я скажу, що люблю їх, і почую ЩИРУ відповідь:"я тебе теж люблю". Це тато і брат. Сумую за братом. Зараз би хотіла, щоб він мене обійняв. Як же мені погано…

#думки

Мені не вистачає місця, де б я могла висловлювати свої думки.

На саммері тільки зареєструюся, відразу ж видаляють. В твітері багато знайомих. Тут все якось мені непривично… Треба буде купити якийсь гарних грубий блокнот і вести щось по типу щоденника. Закінчуться модулі - обов*язково куплю.

Ну а поки писатиму тут.

Сказати хочеться дуже багато. І найбільше це стосується стосунків з А. Мені здається, що це помаленько заходить в глухий кут, але, коли сьогодні під час чергової сварки, я задумалася про кінець стосунків, то спочатку були думки:"Ну і ок, буде як буде, я вже задовбалася робити перші кроки, мені набридла ця відповідальність, обмеженість, хочу свободи, Р якраз в суботу приїжджає", але полежавши трошки, подумавши, подивившись на нашу спільну фотографію з його дня народження, з такого щасливого і особливого дня, я зрозуміла, що А - це не та людина, яку я хочу втрачати. І я не вперше це зрозуміла. Просто інколи це все так важко і хочеться опустити руки… І, чесно кажучи, не знаю, що буде далі.. Але ми все-таки помирилися…

Я не очікувала, що він зробить перший крок, просто зайшла, щоб написати Юлі і тут бац нове повідомлення:" вибач мене. кохаю тебе. сильно-сильно "
Але я не розумію, чи він реально вибачається, чи просто написав це, щоб помиритися…

Ех…. це все дуже важко. на цю тему треба багато-багато думати. хоча яке думати, почуття не підвладні розуму… тут треба частіше бачитися і розібратися, що відчуваю…

#думки

Останніх пару днів я ловлю себе на думці, що мені хочеться якихось мимольотних стосунків.І це погано, бо завтра в нас з Андрієм рік і 9 місяців.

Це так мило, коли в тебе поганий настрій і ти пишеш про це своїй найближчій людині, а він блять не може тобі відписати і якось підтримати, бо він дуже зайнятий, він на тусі з друзями.

Як же мене він інколи бісить!

Хоча ні, мене бісить не він конкретно, а його "зайнятість".

"-Вибач, я зайнятий, я не можу подзвонити/написати і т.д."

Я часто повторюю собі фразу:"Було б бажання - знайшлася можливість" і інкли мені здається, що цього бажання нема.

Так хотілося б, щоб він якось підтримав мене, коли мені погано. Але ж ні, він "зайнятий"

"коханий"

як приємно це завжди читати від тебе)

скільки часу пройшло відтоді, коли ти вперше це сказала, а я далі відчуваю це тепло)

милості)

Останнім часом в мене в голові занадто багато непотрбіних думок.Абсолютно непотрібних.А ще додавши невелику дозу алкоголю в моїй голові стався вибух цих думок.

По-перше, це думки, що стосуються Андрія. Ми з ним разом вже півтора роки.Я люблю його, сильно люблю. Але ми з ним настільки різні, що інколи мене це лякає.Він дуже ревнивий. І мене слєгка підзадовбали сварки через дрібниці.

Це мої перші серйозні стосунки. Моя перша любов. І зараз здається, що це на все життя. Ну мені здається, а Андрій в цьому впевнений. І я б рада була, якби так було. Ну напевно…

Але я задумуюся про те, що якщо ми з 16 років будемо разом, то слєгка надоїмо один одному. В нас обох це перші серйозні стосунки. Один партнер на все життя - це, звичайно, круто. Але ж велика вірогідність того, що захочеться чогось іншого, нового. Точніше когось. З цього і починаються подружні зради і розводи. А я такого не хочу…

Простіше кажучи, ми з ним ще не нагулялися…

Далі йдуть думки про Юру і Р… Про те, що я їм обом роблю боляче.

"судьбы ламают женщины, которых ты хочеш"

Є в цьому правда.

До Р. в мене є якісь почуття. Я хочу поцілувати його. Чи через почуття чи просто з цікавості. В нас з ним повне взаєморозуміння. Але стосунків з ним я не хочу. І якби він до мене не ліз, мене б повністю задовільняли лише дружні відносини. Я так надіюся, що він знайде собі когось і ми з ним будемл спілкуватися суто по-дружньому. Бо я вже задовбалася робити йому боляче, бо я цього абсолютно не хочу. Я ж люблю його, як друга.

А Юру я дуже поважаю, як хлопця. Хоча він любить мене, але він розуміє мої почуття до Андрія. Розуміє, що я щаслива з ним. І інколи навіть допомагає мені з ним.

Але йому я роблю дофіга боляче. Він стільки разів пробував забити на мене. Позбавитися від своїх почуттів завдяки алкоголю, нікотину і якимось непонятним стосункам. Але…

Він хороший друг. Френдзона така френдзона…

Наші діди боролися за незалежність України, а наші політики її руйнують.

Тому все у наших руках)

Я не хочу тікати за кордон. Я хочу робити щось для своєї Батьківщини. Бо я люблю Україну. Не лише сьогодні, а й кожного дня. Люблю нашу надзвичайно гарну солов*їну мову, нашу музику і красу нашої природи.

Слава Україні!

Героям слава!

Слава нації!

Смерть ворогам!

— Я что, совсем идиот?
— Нет, ты просто ее очень любишь.
— Это одно и тоже.

Коли ми прощаємося, то Юра завжди піднімає мене на руки і крутить, бо якось в твітері після того, як він так зробив, я написала, що мені це дуже подобається.

Тепер він так робить завжди.

Закохані хлопці насправді дуже милі…

Гуляли з Юро. Справді так добре погуляли, ніби старі друзі. Хоча ми не друзі…Бо він любить мене. Та й я не вірю в дружбу між чоловіками та жінками. Але це все рівно не заважає нам гуляти, ніби старим добрим друзям. Ми багато знаємо один про одного… І є речі, які розуміємо тільки ми..

Але я роблю йому боляче своєю присутністю в його житті. А він такий хороший…Справді хороший.Я дуже поважаю його, як хлопця. І вже так привикла до нього. Але не хочеться робити йому боляче(

Ну нічого… Скоро роз*їдемося і будемо спілкуватися менше. Надіюся, в нього все буде добре і він знайде дівчину, яка його любитиме і буде щасливий)

"ти найкраще і найгірше з того шо в мене було "