Птицами

Мама змушує піти в лікарню.Я не хочу.Мої відмовки на неї абсолютно не діють, хоч я і запевняю її, що мені не болить.Але мама є мама

Боюсь.

Краще б я не поверталась.Справді.Так було б краще для всіх.Особливо для м.Ну чому кожним своїм вчинком я викликаю в неї приступи нервової злості?Чому я настільки погана для неї?Скоріше б переїхати звідси.Назавжди.Так було б краще.

Нарешті я вдома, в Україні.Хоча це не приносить мені великого задоволення, адже мама не може визначитись де мені краще навчатись.Точніше, вона не хоче відпускати мене в Миколаїв, ібо це дуже далеко і т.д.А мені байдуже.В Вієм мене вже абсолютно не тягне.Хочеться зникнути на цей рік десь, а на наступний здати добре "правильні" зно і здійснити свою найбільшу мрію.Хоча проти мами не підеш.Вона вирішує майже все, і мені здається, їй байдуже на мої бажання.Це винос мозку, голова болить і немає сил.Ненавиджу невизначеність.Скоріше б тато повернувся, він би мене підтримав в моїх бажання.

Дивлюся у будинок навпроти.Світло у вікнах поступово зникає, поступаючись мороку.Там засинають.Можливо, на останок, ще роблять любов.Або вирішують як жити далі.Мені їх шкода-людей із будинку навпроти.І людей з будинку, в якому я зараз живу.І всіх інших людей також.У них все відбувається поспіхом і зовсім не по-людськи.Немає вільної хвилини, аби зупинитись і віддихатись.Зупинятись-це привілей важко хворих.Але дехто помирає в дорозі.

Сижу на балконі, п'ю чай, і слухаю ОЦЕ: -Это твоя сестра из Украины? -Да -Сколько ей лет?13 или 14? -Ей 17 воопще-то -Как 17?Я думал 13…Долго она здесь будет? -Завтра уезжает, а что? -Жаль, она мне понравилась ДЕНИС, МЕНІ 17!!!я аж ніяк не виглядаю на 13.Років на 25-да.

Мене треба ізолювати від людей, від світу.Виселити в космос десь, аби я знову не завдала людям болі.Спочатку роблю, а тоді думаю про наслідки.І в результаті залишаюся одна.На самоті з своїми добіса песимістичними думками.Доходжу до крайності.Вбиваю нервову систему батьків, друзів і власне свою.Ненавиджу себе за свій характер.Ненавиджу себе за себе.Я роблю тільки гірше, завжди ускладнюю ситаацію, завжди роблю всім боляче.Мої емоції-мої вороги.Я сама собі ворог.Настільки соромно стало, коли образила тебе.Я не хотіла, але так вийшло.Надіюсь, я зможу виправитись.Я прикладу всі свої зусилля, аби щось змінити.Ти настільки хороший, що я навіть не заслуговую тебе в ролі друга.Що ти, а що я?Я навіть не можу розібратись в собі і своїх почуттях.І ніколи цього зробити не зможу.Як сказав обі:"дивна".Так воно є.Я не те що дивна, я дурна.Я хвора.

Соромно перед мамою.Соромно перед всіма.Я нічого не можу добитись сама.Абсолютно нічого.Навіть на державне поступити не спромоглася.А що мені заважало нормально вчитись?Знання в ліцеї давали доволі хороші, але бажання їх засвоїти не було.В голові панували зовсім інші думки і бажання.Шкода, що я тільки зараз зрозуміла, наскільки непотрібними вони були.Мамі прийдеться платити щомісяця близько тисячі+квартира+проживання і т.д.БЛЯ, В ЩО Я ВВ'ЯЗАЛАСЬ?Нафіг мені та Польща?Піду на роботу.І совість мучити не буде, і мамі легше.

4-тий день в Білорусії.За ці дні я з малою встигли побувати в багатьою визначних містах Бреста, сходили в парк, покатались на каруселях, відвідали місцеві кафешки, в яких добіса смачне морозиво,100500 разів побували в магазинах косметики, адже я люблю все-все нюхати.Малу це бісить, але вона спокійно стоїть, чекає, поки я перенюхаю всі шампуні, гелі, парфуми.Це доставляє мені неабияке задоволення.І тут дуже низькі ціни.І смачнющий шоколад, і дуже чисто.Порівняно з Брестом Луцьк-смітник.Хай вибачать мене лучани, але це так.Ніде не бачила ні смітинки, ні папірця.Чисто і гарно, і запах приємний на вулицях.І до речі, дуже багато гарних хлопців.Ну дужеееее:* а вчора побували на кондитерській фабриці.Віу, там так пахне свіжою випічкою, багато шоколаду, крему, і дуже спекотно.Дуже-дуже, тому ми час-від-часу ходили "охолоджуватись" в нереально великий холодильник.А, ці дні незабутні.Дуже рада, що поїхала сюди знову)

Нарешті я в Білорусії.Одна з моїх літніх мрій здійснилась.І байдуже, що дорога була тяжка, байдуже, що малий залазив мені на плечі, де тепер синці і вдарив по оці.Зате я в іншій країні.Цілий тиждень без брата.Спокій.В Заболотті зустріла Наташку.Сльози, обійми.Шкода, що так мало часу.Але ми бачились не останній раз.Радує те, що в мене є цілих 7 днів, і я зможу оглянути Брест повністю, а не так як минулого разу.Вчора ходили купатись на озеро, познайомилась з хлопчиками."Настя, спорим я сьогодні когось вцеплю?".Ахаха, і вцепила). Вчорашній день насичений.Дякую, любі бєларуси)

Не я тебе розлюбила.Ти сам мене забув.Хоча навіть і не хотів пам'ятати.Але ти назавжди в моєму серці.Дякую за спогади, дякую за щастя.

"мені подобається твоє волосся" з цієї фрази почалась наша переписка, і фразою "ідемо спати разом" закінчилась.Нове знайомство і багато нових емоцій, піднятий настрій.