Нарешті я вдома, в Україні.Хоча це не приносить мені великого задоволення, адже мама не може визначитись де мені краще навчатись.Точніше, вона не хоче відпускати мене в Миколаїв, ібо це дуже далеко і т.д.А мені байдуже.В Вієм мене вже абсолютно не тягне.Хочеться зникнути на цей рік десь, а на наступний здати добре "правильні" зно і здійснити свою найбільшу мрію.Хоча проти мами не підеш.Вона вирішує майже все, і мені здається, їй байдуже на мої бажання.Це винос мозку, голова болить і немає сил.Ненавиджу невизначеність.Скоріше б тато повернувся, він би мене підтримав в моїх бажання.