PaKo

привіт, дівчинко. Тут добре, чесно.
тут можна торкатись повітря губами, сонце лоскоче місце, де була шкіра.
можна постійно бачити очі дорогих людей.
я б навіть сказав тут нічого немає: ні квіткових полів, ні землі, ні океану,
тут ніхто не літає. от у мене є дерев'яний стілець зі спинкою,
той, з нашого помешкання. мені хотілось лиш забрати частинку наших кухонних розмов.

тут нічого насправді не треба, я все пам'ятаю, і твої очі першими бачу у своє вікно.
нічого не можу порадити тобі, і не хочу приходити у сни твої.
коли дощ, вдихай без страху, гріхи свої тримаєш руками сама, ніхто не бачить звідси.

і так, можеш казати мені добраніч, коли захочеш.

(c) Maryana Babiy

вже дуже давно нічого тут не постив. Так як зараз я вдома і часу тут хоть відбирай - поділюся останніми моїти "путішествіями"

Може хтось знає, а ні то комусь розповім про те що я танцюю. Я не танцор вищого класу, а так для себе займаюся.

Недавно в Одесі проходив фестиваль соціальних танців "Salsa on The Beach", тому ми з нашою студією танців зареєструвалися, зібрали манелі "і вйо" -> брати штурмом Одесу.

В Одесі я був вперше тому вражень і емоцій ціла купа) Дехто каже що Одеса подібна на Львів. - брешуть, не вірте їм. Так місто старе, повно архітектурних будинків, але то не Львів. Я не кажу що Одеса мені не сподобалась, але я весь час шукав порівняння зі Львовом і не знаходив практично нічого подібного. В Одесі є кльова менежа концептуальних кафе/ресторанів до в кожному закладі є своя ідея і задум - думаю всі зрозуміли що тут є схожість з Lokal. Але ціни далеко не Львівські - може місто більш туристичне.. не знаю. Тако шоб посидіти і зїсти смачного штруделя Вам прийдеться розкошелитись на…. 60(чи) 40 грн. Та та, такі ціни у їх Одеському "Компоті" (про цей заклад окемий пост зроблю якось). Але мені там дуже сподобалось і коли я буду там знову то обовязково зайду.

Але Осеса то не тільки будинки і компоти, а для нас це ще море і танці.

Фестиваль то шось неймовірне - якщо ви ніколи не були на фестивалі танців - тоді моя вам порада - відвідайте їх обовязково!!!! Бажано щоб вони були на березі моря!

З днів вестивалю в мене повно спогадів і вражень - нажаль фотографій набагато менше. Ми зранку просинались і на 10:00 - аквааеробіка. Купа народу, всі двіжують в морі під музику і разом з інструктором.

Далі до вечора день розписаний по годинах - кожної години різні семінари - сон, кізомба, румба, контемп… ну одни словом повно всього))) Як все відбувалося - ми собі танцюємо на семінарі, вчимо нові трюки, звязки, а потім в море, далі знов семінари і знов море… ех.. як то було круто)) Одного вечора були виступи де і ми вистепали, а потім до світнку дискотека - і всі танцюють, бо танцори ж зібралися. круто круто.

ну і звичайно невеликий фотозвіт

12-й стул

Потьомкінская

Пасаж і я

не повірете але позаду нас оперний

А тепер пару фоток з семінарів

я той друй який завжди зіпсує Вам фотку

наші касінщики

Вона йшла від нього частинами…Спочатку зібрала по намистинах свій ядерний сміх і пересипала його в залізну коробку з-під кіноплівки.Потім схопила в оберемок духмяні різнокольорові сни та подарувала їх першому ліпшому зустрічному на вулиці… Одягла сукню й пішла на вокзал, щоб там залишити
у камері схову свої бажання в паперовому
пакетику, перев'язаному пістрявою стрічкою…до
кращих часів. Настрої, якими була переповнена її шафа, спакувала
до валізи, а собі залишила тільки один найсіріший-
дорожній. Дійшла черга до звичок:кожну з них вона залила у
скляний флакон з протертим дном.Флакони ж
помістила у гірчичні конверти і ненароком забула їх
в перукарні.Вона з'їла свою посмішку за
сніданком, приправлену корицею, між ложкою
вівсянки та здобною випічкою…Ненародженні поцілунки покришила через вікно голубам.Зберегла
голос на диктофон і викинула через чорний квадрат
в нікуди. Своїм виноградним подихом наповнила повітряну
кульку і довго-довго дивилась як вона тане у
вечірньому небі над сонним містом.Потім…присіла в
дорогу-мовчки, знесилено та байдуже.Заплющила
очі, спалахнула білим і зникла. Якщо у вас вдома є жінка, гляньте
уважніше…Може, вона не вся.

Самый целеустремлённый человек — это тот, который очень хочет в туалет. Все преграды кажутся несущественными. Согласитесь, смешно слышать фразы типа:
Я обосцался, потому что:
— не было времени сходить в туалет.
— я был слишком уставший.
— потерял надежду. Я не верил, что смогу добежать.
— ну конечно. Он-то добежал. У него ноги вон какие длинные.
— я слишком глуп, чтобы это сделать.
— я уже 5 раз обсцыкался. У меня никогда не получится добежать.
— это явно не для меня.
— я постучался в туалет — но мне не открыли.
— мне не хватило мотивации.
— у меня была депрессия.
— у меня нет денег, я не могу себе этого позволить!
— решил сходить завтра

Часто ли вы идете к цели, как будто бежите к туалету?

Молодой дагестанский фотограф Мурад Осман ведет проект под названием “Следуй за мной”. Он колесит по миру со своей девушкой, и хотя снимает ее в одном и том же ракурсе, получается довольно креативная, увлекательная и романтичная фотосерия. Итак, отправляемся в путешествие за прекрасной незнакомкой.

Мы птицы одного гнезда,

Но нас по свету разбросало,

А наша скорбная звезда

Над тихой Припятью сияла.

Нам снег ложится на виски

И души заметает вьюга,

Нам не изжыть своей тоски —

По ней в толпе найдем друг друга.

Мы потеряли свой покой—

Нам город пережить досталось.

А дети просятся домой,

Где кукла на окне осталась…

Anna Karenina.

Сьогодні ходили на останнцю екранізацію цього роману. Кіра Найтлі прекрасно зіграла свою роль.

Мені дуже сподобалось! В фільмі гарно відображено весь дух того часу, тої епохи - бали, прийоми, князі і княжні. Я ще під враження і трохи хочу спати. Раджу усім подивитись.

Мне нравятся люди, общение с которыми никогда не меняется. Вы можете не видеться день, неделю или месяца. И все равно, когда встречаетесь, начинаете так же смеяться над какой-то ерундой, находить общие темы и пускать друг друга в свои сердца. Благодаря этим людям понимаешь, что настоящая дружба не растворяется во времени.