Вона йшла від нього частинами…Спочатку зібрала по намистинах свій ядерний сміх і пересипала його в залізну коробку з-під кіноплівки.Потім схопила в оберемок духмяні різнокольорові сни та подарувала їх першому ліпшому зустрічному на вулиці… Одягла сукню й пішла на вокзал, щоб там залишити
у камері схову свої бажання в паперовому
пакетику, перев'язаному пістрявою стрічкою…до
кращих часів. Настрої, якими була переповнена її шафа, спакувала
до валізи, а собі залишила тільки один найсіріший-
дорожній. Дійшла черга до звичок:кожну з них вона залила у
скляний флакон з протертим дном.Флакони ж
помістила у гірчичні конверти і ненароком забула їх
в перукарні.Вона з'їла свою посмішку за
сніданком, приправлену корицею, між ложкою
вівсянки та здобною випічкою…Ненародженні поцілунки покришила через вікно голубам.Зберегла
голос на диктофон і викинула через чорний квадрат
в нікуди. Своїм виноградним подихом наповнила повітряну
кульку і довго-довго дивилась як вона тане у
вечірньому небі над сонним містом.Потім…присіла в
дорогу-мовчки, знесилено та байдуже.Заплющила
очі, спалахнула білим і зникла. Якщо у вас вдома є жінка, гляньте
уважніше…Може, вона не вся.