— пап, фто это?

— это кот.

— пап, фто это?

— это кот!

— фто это, пап?

— кот.

— это фто, пап?

— это кот!

— па, фто это?

— не знаю!

— это кот, пап

"Ночь, улица, фонарь, аптека,
Бессмысленный и тусклый свет.
Живи еще хоть четверть века -
Все будет так. Исхода нет.
Умрешь - начнешь опять сначала,
И повторится все, как встарь,
Ночь, ледяная рябь канала,
Аптека, улица, фонарь.”

Я заберу тебе з собою

У далечінь,

Де ми врятуємось любов’ю

Від зла вночі,

Де я вкладу в твої долоні

Прозорі сни,

Що зачекались нас в полоні

У далини.

Я заберу тебе у спокій

Ще при житті,

Де найщасливіші із років –

Немолоді,

Де добрі люди – надто щирі,

А люди злі

Живуть із добрими у мирі

На тій землі.

Я заберу тебе у повінь

Відвертих слів,

Під пильним поглядом любові –

Поверх голів,

У неосмислене шептання –

Крізь тихий сміх,

Де ми полюбимось востаннє

За нас усіх.

Я заберу тебе у ранок,

В свою зорю,

Де ми підпалим наші рани,

І я згорю.

А ти розвієш на світанні

Мої слова,

Й вони полинуть, птахи ранні,

А ти – жива…

Зник у парку останній трамвай,
Тихо в місті, немов у душі.
Я не знаю, сказати: «ПРОЩАЙ»
Чи лиш просто сказати: «ПРОСТИ».
Я боюсь розтривожити час,
Що закутався в складках плаща,
Може скажеш мені в чому я,
Так жорстоко була неправа?
Я боюсь наступити на біль,
Може десь під бруківкою він,
І здригаюсь, коли уночі
Раптом чую церковний я дзвін.
Я задумала просто піти,
Не сказавши нічого тобі,
У шухляді, праворуч – листи…
Я втекла на нічному таксі.

Посивіла душа
Йшла сходинками вверх,
Покотилась сльоза,
Подих тіла завмер.
Може шкода життя
За безцінний той жаль,
Я сама не своя
Десь летіла у даль.
А зелені ліси закурились димами,
Мов горілі листи вони стали між нами.
Я пройшла у тобі
Лиш пустою ходою,
Не відчув ти в собі
Мого дикого болю.
Ти залишив печаль,
Розписавшись на серці.
Плакав чорний рояль
В білім хаосі терцій.
Не шукаю тебе,
Не жалію, не плачу,
Йду сходинками вверх,
І нічого не бачу.

Анохіна В.В.

Сжала руки под темной вуалью…

"Отчего ты сегодня бледна?"

— Оттого, что я терпкой печалью

Напоила его допьяна.

Как забуду? Он вышел, шатаясь,

Искривился мучительно рот…

Я сбежала, перил не касаясь,

Я бежала за ним до ворот.

Задыхаясь, я крикнула: "Шутка

Все, что было. Уйдешь, я умру".

Улыбнулся спокойно и жутко

И сказал мне: "не стой на ветру".

Анна Андреевна Ахматова

PAKO

Самые популярные посты

16

...

привіт, дівчинко. Тут добре, чесно. тут можна торкатись повітря губами, сонце лоскоче місце, де була шкіра. можна постійно бачити очі д...

14

Самый целеустремлённый человек — это тот, который очень хочет в туалет. Все преграды кажутся несущественными. Согласитесь, смешно с...

13

...

Мы птицы одного гнезда, Но нас по свету разбросало, А наша скорбная звезда Над тихой Припятью сияла. Нам снег л...