PaKo

— пап, фто это?

— это кот.

— пап, фто это?

— это кот!

— фто это, пап?

— кот.

— это фто, пап?

— это кот!

— па, фто это?

— не знаю!

— это кот, пап

"Ночь, улица, фонарь, аптека,
Бессмысленный и тусклый свет.
Живи еще хоть четверть века -
Все будет так. Исхода нет.
Умрешь - начнешь опять сначала,
И повторится все, как встарь,
Ночь, ледяная рябь канала,
Аптека, улица, фонарь.”

Я заберу тебе з собою

У далечінь,

Де ми врятуємось любов’ю

Від зла вночі,

Де я вкладу в твої долоні

Прозорі сни,

Що зачекались нас в полоні

У далини.

Я заберу тебе у спокій

Ще при житті,

Де найщасливіші із років –

Немолоді,

Де добрі люди – надто щирі,

А люди злі

Живуть із добрими у мирі

На тій землі.

Я заберу тебе у повінь

Відвертих слів,

Під пильним поглядом любові –

Поверх голів,

У неосмислене шептання –

Крізь тихий сміх,

Де ми полюбимось востаннє

За нас усіх.

Я заберу тебе у ранок,

В свою зорю,

Де ми підпалим наші рани,

І я згорю.

А ти розвієш на світанні

Мої слова,

Й вони полинуть, птахи ранні,

А ти – жива…

мммм…. я б їх їв на сніданок, обід та вечерю.

Зник у парку останній трамвай,
Тихо в місті, немов у душі.
Я не знаю, сказати: «ПРОЩАЙ»
Чи лиш просто сказати: «ПРОСТИ».
Я боюсь розтривожити час,
Що закутався в складках плаща,
Може скажеш мені в чому я,
Так жорстоко була неправа?
Я боюсь наступити на біль,
Може десь під бруківкою він,
І здригаюсь, коли уночі
Раптом чую церковний я дзвін.
Я задумала просто піти,
Не сказавши нічого тобі,
У шухляді, праворуч – листи…
Я втекла на нічному таксі.

Посивіла душа
Йшла сходинками вверх,
Покотилась сльоза,
Подих тіла завмер.
Може шкода життя
За безцінний той жаль,
Я сама не своя
Десь летіла у даль.
А зелені ліси закурились димами,
Мов горілі листи вони стали між нами.
Я пройшла у тобі
Лиш пустою ходою,
Не відчув ти в собі
Мого дикого болю.
Ти залишив печаль,
Розписавшись на серці.
Плакав чорний рояль
В білім хаосі терцій.
Не шукаю тебе,
Не жалію, не плачу,
Йду сходинками вверх,
І нічого не бачу.

Анохіна В.В.

Сжала руки под темной вуалью…

"Отчего ты сегодня бледна?"

— Оттого, что я терпкой печалью

Напоила его допьяна.

Как забуду? Он вышел, шатаясь,

Искривился мучительно рот…

Я сбежала, перил не касаясь,

Я бежала за ним до ворот.

Задыхаясь, я крикнула: "Шутка

Все, что было. Уйдешь, я умру".

Улыбнулся спокойно и жутко

И сказал мне: "не стой на ветру".

Анна Андреевна Ахматова

imsashafierce:

imsashafierce:

Придумай свой слоган, блеать!

Забавно чо.

Пишите какой у вас слоган получился :D

martimudhoney: