Зник у парку останній трамвай,
Тихо в місті, немов у душі.
Я не знаю, сказати: «ПРОЩАЙ»
Чи лиш просто сказати: «ПРОСТИ».
Я боюсь розтривожити час,
Що закутався в складках плаща,
Може скажеш мені в чому я,
Так жорстоко була неправа?
Я боюсь наступити на біль,
Може десь під бруківкою він,
І здригаюсь, коли уночі
Раптом чую церковний я дзвін.
Я задумала просто піти,
Не сказавши нічого тобі,
У шухляді, праворуч – листи…
Я втекла на нічному таксі.