Это просто Вьюи блог

я люблю тебя!

осталось зовсім трошкі і мене тут небуде…

всього2 тижні…і прощай Рівне…

ухх..нарешті їду в Львів…

знаєш, я з дитинства збирала фарфорові лялькі.вони були для мене геть іншими, ніж багатотеражові барбі.Вони мені здавались такі недоступні, такі унікальні.

про мою схильність до форфорових ляльок знала тількі моя бабуся.Був момент, коли вона мені дарувала їх на великі свята..

ось мені вже 17..доволі доросла дівчинка, другий курс закінчила як не як.

захожу до бабусі, а вона мені дарує ляльку.таку гарну, таку схожу на мене.ми були схожі усім, крім очей.у неї вони були карі..

найдорощі подарункі безцінні…

а знаєш я згадую тебе.отакого всього тебе.згадую і жалію, що не зробила тоді те, що мала зробити..пройшло вже багато років, а я до цих пір згадую ті моменти з тобою.

Буває побачу ту компанію в якій був ти, і розумію, що так як колись вже не буде..ніколи не буде.а шкода.з тобою було добре.

Цікаво, а ти мене згадуєш?Оту саму Аню, навіжену, дурновату, але ту.Ту, в яку ти закохався.а може не закохався, а просто була сильна симпатія.Що б це не було, я жалію, що не спробувала бути з тобою…

Я тоді тобі зробила дуже боляче.І я мабуть не мала про це знати, та дізналась.І жалкую вже багато років про те.Дурнуваті вчінки.

Якби можливо було повернути час назад, я б обов*язково погодилась бути твоєю дівчиною.Та як кажуть, що не робиться робиться на краще.Та всеодно шкода.

Згадую тебе…і сумую…

Вона сиділа на маленькій кухні і попивала свою гарячу каву.Не те, щоб вона була ванільною дівчинкою(, скоріше на впаки) просто в той день все її життябуло на самісінькому дні.Тому їй нічого більше не залишалось, окрім сидіти на кухні, пити каву і тонути в своїх думках.

Всі мрії і сподівання стають холодним вітром, коли ти розумієш, що не кому не потрібна.

У неї було все, що потрібно "ахуєнній молоді":телефон iPhone, планшет, новенькi Air max, зіркалка, речей повна шафа.Та це все не потрібне, коли ти втрачаєш найголовніше, втрачаєш віру у себе.Тобі залишається лише силіти, пити каву і лякати від своїх думок.

Тут тільки є один вихід.Він має назву "МОРЕ".

Саме так, море лікує усі рани.Хвилі зализують всі подряпини у твоїй душі;там немає ніяких хлопотів, там тільки ти і безкінечність.

Та нажаль, у тої доволі симпатичної дівчини не було грошей, і не залишилось людей, які могли б виручити в любу хвилину.Тому їй залишалось сидіти на маленькій кухні, попивати гарячу каву і дуріти від своїх думок

Вони були ідеальною парою.Мали усе:і сварки.і радості, і пригоди, і відстані від один одного.Все було як у справжньому кіно.

Я їм заздрила.Ні, я заздрила тільки в найкращому сенсі цього слова.Я ніколи б не побажала їм чогось поганого.Я була рада за них…рада усією душею.

Та були інші погані-заздруни.Вони бажали, щоб ця пара розійшлась.Дівчата марили за цим хлопцем.Хлопці хотіли дівчину, хотіли поглядом, словом.Подруги дівчини і ті вмираци за половинкою красуні, тому підмовляли її розійтись з ним.Та це все ніколи не псувало їхні відносини.Пара залишалась лише з тими, хто по-справжньому любив їх…Найблизькішими.

Ця пара мріяла, любила…жила

Пригадую, як вони з друзями поїхали на роверах у ліс з палатками ночувати.Це було класно:пісні біля вогнища, купання вночі, ранкове поїдання.знайденої в лісі суниці.Мрія…

І все було б добре, якби одного дня батьки не вирішили переїхали..Це було страшно.Дівчина плакалахлопець її цілував.Та все ж

Це було інше місто..між ними були тісячі кілометрів.Спочатку вони кожного вечора спілкувались по скайпупотім рідше(раз на тиждень). а потім якось зовсім рідко..та згадували вони один про одного завжди..
отакот сумно завершилась ця історія:тепер у неї своє життя, у нього своє..І тільки коли сумно вони згадують один про одного

а й справді знаєш я позвоню тобі…позвоню і спитаю як ти..ти знатемеш, що я сумувала(адже сам сумував), я знатиму…всі знатимуть, та ніхто цього в голос не скаже…

домовимось зустріться.так звичайно…фак, навіщо?як ми будемо вести себе…стількі років разом, і тут прірва…така собі малесенька але глибока прірва…і все кінець…а ми ж кохали один одного..нам було добре…

і ось цей момент..спочатку так тяжко…небуло про що поговорити…ніяковіли..Але потім, солодка вата, в парку дерев*яні лодочкі…ахах..центр..було ж весело, правда?

Так, нам було весело..всього навсього один день, а стількі спогадів…

було добре..може ще зізвонимось якось??Та навіщо..так ж простіше…у нас різні життя..вже інша полоса)

"Це магічний театр.

Вхід не для всіх.

Не для всіх…

Тільки для божевільних."

Г. Гессе

Одна ніч може перевернути все..перевернути погляди на життя, погляди на людей…

Один дотик і мурашкі пробігають по всьому тілу…рукі тремтять..і понеслось….)

Один поцілунок і ти вже не тут…тебе накриває з головою і ти просто танеш у цьому морі почуттів..

Все змінеться тільки в цю ніч..не вчьора не завтра..а тільки в цю ніч.тільки так.і ніяк по-іншому..

Темнота.Він вона…хочеться щоб ця ніч ніколи не закінчувалась…Але як завжди є це дурне "але".В нашому випадку АЛЕ-це ранок..

Та все іде своїм слідом.І в них є тільки ця ніч…Ніч почуттів*

Щірість-це єдине що вони ще не втратили в цій сірій масі людей.

І тільки ранок все змінить..

ми збираємо речі і на ці вихідні втікаємо від буденних днів.в сумці нічього зайвого наушникі, фотопарат, теплий шарф, купюри в гаманці, телефон, і план з маленькіми малюночками, які ми мальвали цілий тиждень…кожен хоче побачіти щось нове, хоче вкласти в цю поїздку частинку себе…

і в нас це виходить..справді виходить..

думка про те що вже завтра я ти та інші сядимо в закатану до дірок електричку наводить на моє обличча посмішку…

чекаю**

усе по-новому.усе з самого початку.скільки раз казала собі, що мені це не треба.треба бути стриманішою.та знову й знов наступала на ті самі граблі..

а якщо чесно:мені було весело.реально весело.в ціх зустрічах не були присутні дешеві понти.емоції були не наіграні, як у дешевому театрі..

я хотіла його поцілувати(це все моя блядська натура) та все не вагалась.не хотіла бути його черговою"дівчинкою на годину".і як на диво я цього не зробила.

да він хлопець ще той.любитель випити і розважитись легкими наркотиками..любитель жіночих принадностей..усе це звичайно чудово, та щось в мені до нього манить..

він не має купу грошей, не їздить на дорогих автомобілях.він звичайний брутальний хлопець з скромного бідного району..та мене він приваблює..ммм.а ще він класно пахне..ну це так..просто уточнила.

і ви думаєте це любов.ніхерашичкі.це проста підліткова симпатія.отакот

брехня…я збрехала один раз..мені це було потрібно..я думала, якщо не скажу правду, то це спасе мене від невдачі..і спасло…так вийшло що я збрехала вдруге, і втретє..з часом я збилась з рахунку..я все менше казала правду і все більше брехала..брехала близьким, рідним, коханим…я запуталась у власній брехні..забувала де я брехала..знову викручувалась..

з часом люди мені перестали вірити, довіряти свої таємниці, а з часом і спілкуватися…

я замкнулась..залишилась одна..зробила висновкі..тепер не брешу..і вам бажаю, щоб ви не брехали..адже кожна брехня руйнує цеглину в вашій стіні-довіри.а її ой як тяжко побудувати..

P.S.не про мене.не думайте..в мене до такого ще не дошло))

А ты только представь… Она не твоя… По утрам с ней рядом просыпаешься не ты… Её сонные глаза целуют не твои губы… А она ведь такая красивая по утрам… Она готовит завтрак не тебе… И не к тебе спешит на встречу… Не тебе рассказывает, как прожила день…Не с тобой делит проблемы и радости… Не тебе пишет те трогательные SMS… Не тебе посвящает стихи… И по ночам дарит наслаждение не твоему телу… И не только по ночам… И не только телу… И вот здесь…за ушком…целует не тебя… Так, как умеет целовать лишь она… Так, как любил ты… Не с тобой мечтает о будущем… Не тебя ждет дома с горячим ужином… Улыбается не тебе..И даже в истерике бьет кулачками не твою грудную клетку… Не ты утираешь эти наивные слезы… И открытки, и подарки - не тебе… Не ты бредешь рядом по ночным улицам… Не твои привычки она знает лучше своих… И нежное… шёпотом… не тебе… И ногтями… по спине… не твоей… Не твоя жена. Мать не твоих детей… Не твоя… И ничего уже не исправить… Она совсем не твоя… Страшно? Тогда береги..

от у кожного було такє…ти спілкуєшся з людинкою.тобі весело..ви дурачітесь, розповідате один одному таємниці, запрошуєте один одного на дн..і тут ац, переломний момент.все міняється коли ти розумієш що він тобі подобається.отакій щірий, такій якій він з тобою є…ти мучаєшся…хочеш йому розповісти та не наважуєшся…всі дні, ночі ти думаєш про нього.музику слухаєш і згадуєш його..по сто раз перечітуєш смс від нього…

і тут все ж ти відкриваєшся..розповідаєш все як є..а він тобі у відповідь"дай будем друзями"

да якіми нафіг друзями після цього можна бути?ну скажіть мені…після такого розчаровування бачіть його не хочеться, а тут ще дружить

проходить декілька днів, ви пробуєте спілкуваться, та вже не те….декілька прогулянок і на цьому ваша дружба закінчується..

проходять дні, тижні місяці..і здається все..забула, перемкнулась на іншого..та тількі йог побачіш хреновенько стає..

було ж таке..правда?