а й справді знаєш я позвоню тобі…позвоню і спитаю як ти..ти знатемеш, що я сумувала(адже сам сумував), я знатиму…всі знатимуть, та ніхто цього в голос не скаже…
домовимось зустріться.так звичайно…фак, навіщо?як ми будемо вести себе…стількі років разом, і тут прірва…така собі малесенька але глибока прірва…і все кінець…а ми ж кохали один одного..нам було добре…
і ось цей момент..спочатку так тяжко…небуло про що поговорити…ніяковіли..Але потім, солодка вата, в парку дерев*яні лодочкі…ахах..центр..було ж весело, правда?
Так, нам було весело..всього навсього один день, а стількі спогадів…
було добре..може ще зізвонимось якось??Та навіщо..так ж простіше…у нас різні життя..вже інша полоса)