Это просто Вьюи блог

Да да, завтра знову екзамен. Мене вже саму дістало. Але залишилось не довго. Ще завтра і в четвер. Я ще з вчорашнього вечора сиділа до ночі щось писала, як і сьогодні ранком, але до 2-х годин вистачило мого зосередження. А потім відбулось те, чого я в якійсь мірі хотіла, але розуміючи що це мене відволіче, бажала щоб не відбувалось. Щоб зрозуміти що сталось, потрібно заглянути в минуле на пару днів назад.

Те що було в п'ятницю я вже писала, крым головного. Ми з Дімою не бачились тоді весь день, крім того він не побажав мені удачі вранці та й взагалі доброго ранку не побажав. Його пофігізм триває вже десь тиждень. Ні доброї ночі, ні доброго ранку. Я вже мовчу про саме примітивне "як справи". Ми не спілкуємось і мене це задіває. Ну так виходить що ввечері він в годин 8 подзвонив і сказав типу ми не побачимось бо його там визвали по якійсь справі. Я лиш сказала "ага, поняла" на що він "давай", думала скаже ще щось але не сказав навіть перший відключився. Мене це засмутило, мене завжди засмучує той факт, що він сидить дома нічого мені не сказавши і на останньому автобусі уїжає в місто, інколи як в цей день дзвонить і каже, а взагалі то дзвоню я і питаю де він чи пишу йому в вк. А він як завжди на гресі. Ввечері я ще сиділа в вк, але в половині першого вийшла взагалі. Про мене за цілий день ніхто не згадав, а потрібна мені людина не має на мене часу або йому просто всеодно.

12 травня ми з ним бачились, нас в цей день охопила неабияка пристрасть, і в цей день я запропонувала йому поставити зі мною сп, а він мені сказав що в нього і так стоїть одружений. Я погодилась, хоча сказала що більшість може думати що це просто жарт.

14 травня видалось для мене тяжким. Спала я пів дня. Весь день хмарилось, йшов дощ і було холодно. А я цілий день дивилась серіал і не заходила в вк. Мені було погано як фізично так і морально. Відчувала себе пусто і роздавляно. Я чекала, що він подзвонить запитає де я, запропонує прийти чи сам прийде. Але до самого вечора я лиш простраждала. Випила пів стакана вина, слухала музику. А в 9 годин вечора пішла до копанки курити.Мені це потрібно, щоб взагалі не пасти духом. Слало трохи легше, але почала боліти голова, дуже сильно. Повернувшись додому випила таблетку і пішла прогулятись до того місця, де ми гуляли коли тільки почали спілкуватись і зустрічатись. Таблетка не допомогла. Але сходивши до берези-шлюхи, як ми її і назвали (а місце ми назвали "до шлюхи") я зрозуміла що це даремно і безглуздо. Мені було там лячно, адже там таса, будинки кінчаються, а я така гуляю незрозуміло куди. А машини то їздять, не часто, але всяке буває. Ну от повернувшись я скупалась і сіла за психологію. Мене це відволікло і я відчула себе набагато краще.

Сьогодні ж я хотіла прокинутись як раніше, але марно. Все ж коли я встала то зразу сіла за екзамен. В вк я заходила але з лівої сторінки і побачила таку дивну картину. Діма поставив на аву мою фотку, яка стоїть в мене авою. А ще більше мене здивувало те, що він поставив сп зі мною. Звичайно стало приємно. Але це не заставило мене зайти. В 2 години дня до мене почав надзвонювати номер що і ранком. Я все ж вирішила взяти трубку. То була Віка, наша з Дімой спільна подруга. Виявляється Діма просив щоб вона подзвонила спитала де я, чи трапилось щось, чому в вк не заходжу, сказала що він хвилюється. Ну от після розмови з Вікою я і не могла більше зосередитись на психології. Почала думати про Діму, про нас, про його вчинок, про те чи правильно я в цей момент поступаю. Ввечері він подзвонив, ми говорили і я зрозуміла по його словах що потрібна йому. Найбільше з усього що він мені казав мене зачепила фраза "для мене ти ідеальна". Він взагалі дуже рідко каже компліменти, а почуття свої не хоче показувати, тому ці слова були настільки неймовірні і прекрасні, що в середині мене в цей момент все стиснулось а серце закалатало як божевільне. Хоч вдень я думала що не потрібен він мені, я помилялась. Потрібен. І на цей раз він побажав мені як і добраніч так і удачі завтра.

Другий екзамен. Я знала що у мене будуть з ним проблеми. Сімейне право, а я тупа як валянок. У вівторок і середу ще щось писала, готувалась. А от вчора я взагалі забила на підготовку. Моя свідомість казала мені: "Навіщо вчити? Там 72 питання! 72 блять питання!!! Всеодно всі не вивчу, до того ж спишу, адже на екзамені як завжди отупію від хвилювань."

Ввечері я всетаки сіла розглянути статті, щоб хоч знати де шукати. І добре що це зробила, під час екзамену трохи в голові інформації випливло, але це все таки мене не спасло. Коли настала черга мені відповідати я не могла сконцентруватися, в голові туман. Ну отак я і завалила його. Мені 4. А що я очікувала? Я цих півроку взагалі нічого не вчила і хочу щоб в мене було з усіх предметів 5.

Сказати що я засмучена, це попасти в саму точку мого теперішнього стану, та й взагалі стану на весь день починаючи з того моменту як я сіла за стіл відповідати. Бля, я така безнадійна. Я хочу сидіти і плакати, хочу щоб все наладилось. Але я ж сама це собі і влаштувала, сама створила ці проблеми. А плакати, це жаліти себе. За що мені себе жаліти? Я навпаки маю взятись за розум, почати робити те, що мені потрібно і те, що подобається.

Хоч мене охоплює відчуття сорому за свої безглузді, необдумані вчинки і за безвідповідальність, все ж були в цьому дні і приємні моменти. Наша куратор проявляла до мене любязність, що є для мене великою радістю, це той момент який зігрів мене з середини сьогодні. Також, щоб розслабитися, я пішла після екзамену в кафешку на латте. Сама. Дома все по старому, тому я вирішила сходити на дачу почитати в спокої книгу. Вона знаходиться недалеко від нашого дому, йти хвилин 15.

Я знаюде знаходяться ключі від будинку, але вирішила посидіти ззовні на лавочці. І хоча весь день сьогодні хмариться, а поки я сиділа і читала взагалі почався дощ, це не зіпсувало тієї нірвани в яку я занурююсь коли читаю чи слухаю музику. Десь час просидівши під дверима, так як над сходами було укриття від дощу, я вкінці кінців сіла в позу лотоса на сумку і закурила. О, цей дурманящий, запаморочливий стан. Я вмить забуваю про мізерні проблеми якими постійно хвилююсь, починаю краще концентруватись на важливому і мені це подобається. З того моменту як я почала курити (одну сигару ввечері і то стараюсь через день чи два) я почала відчувати себе справжню.Та Даша-альтруїстка, яка постійно чогось боялась, через щось переживала, яка залежала від думки інших, вона пропадає в мені. Прокидається більш пофігістична особа, яка має певні цілі і готова прямувати до них, якій плювати на інших, не цікавить її думка посторонніх, вона живе і насолоджується життям, не втрачає моменти, вона є більш оптимістичною і впевненішою в собі, не боїться нових образів, вона дивакувата і їй це подобається вона цього не приховує. І це є я, та якою я хочу бути, якою завжди хотіла бути.

Сьогодні в мене екзамен. Хоча я не хвилююсь, він в мене автоматом що і підняло настрій. Я боялась що в мене не стоїть оцінка з психології, і оказалося що з практики 4, але це мене не заділо, я всеодно була в хорошому настрої. А от у моєї подруги одногрупниці Інни настрій через 4 з практики зіпсувався, адже вона відмінниця. Що я тільки не робила щоб її заспокоїти і відволікти. Шутила, пропонувала щось зробити чи кудись піти, а їй всеодно. Настрій то в мене був хороший бо я думала, ніяких заборгованостей немає, ну подумаєш читвірок багато, то й що. Але настрій мені зіпсувала новина що за атестацію з соц. педагогіки в мене 4. З цього предмета в мене були постійно 5, тому настрою вже нестало. Я навіть не захотіла десь прогулятись, хоча правильно зробила так як через час почалась жахлива злива, добре що в цей момент я була дома. Але проблеми мене і там не уникнули, до мене подзвонила староста і каже що не стоїть то в мене семестр з психології. Через деякий час подзвонила Інна і сказала що вони з нашою одногрупницею завтра домовились перездати практику у самої керівника практики. Я була в шоці і сказала їй, а як же я, на що вона відповіла що мене ж все устраює. Хоча я їй сьогодні казала ще ранком що піду з нею практику здавати. В цей момент я відчувала себе жахливо і гидко. Я наче стараюсь щось зробити але це марно. Я просто хочу провалитись крізь землю, забитись в саме безлюдне місце і ніколи нікого не бачити. Я розчарувалась як і в собі так і в подзрузі. Хоча я сама себе засмучую набагато більше. Ну чесно, якесь ходяче розчарування. Мені неймовірно соромно за себе, за те що не вчусь, час трачу дарма на непотрібне. В цей самий час, коли мене накрила хвиля роздратування і відчаю я була у Діми. Не хочу псувати йому настрій. Тому вирішила забити на все, просто забути про проблеми. Мені допомогло, з Дімой мені добре. Сьогодні я зрозуміла наскільки він добрий. Завжди, коли я йому дзвоню і починаю сваритись, він спокійним тоном зі мною розмовляє, іноді навіть лагідно через що я стаю спокійною і сваритись не хочу. Як би добре мені не було, я знала що це не вічно, так як він знову мав їхати в місто на грес, велік комусь там віддати. Коли я була дома я не хвилювалась, я просто перестала думати про погане. Мене ніяк не відпускали спогади про сьогоднішній сон, в якому я відрізаю своє довге волосся(але в житті в мене воно і так коротке) і віддаю відрізані пасма Дімі. Я подивилась в інтернеті, що це може йти до розставання з чимось що мене засмучує і вести до початку чогось нового, а також це ще попереджує хворобу, розлуку з коханою людиною і подібна фігня. Але як на мене то перший варіант більш підходить до моєї ситуації. А ще я вчора пробувала гадати, і карти мені сказали що я отримаю поразку, що приведе мене до чогось нового і в тому числі до удачі, що мені потрібно діяти не дивлячись ні на що. Я не знаю наскільки я правильно зрозуміла карти, але хочеться вірити що можливо все буде добре, потрібно просто цей момент, екзамени пережити і не забувати про те що треба старатись.

Не знаю як пояснити, але я відчуваю зміни в собі. Останні два дні мені було дуже тяжко, час летів неймовірно повільно, кожна хвилина тривала немов година. Я просто була на межі. На межі зриву, я була практично в стані фрустрації. І це все через нього… Я дуже сильно люблю Діму, не можу його кинути. Дізнавшись про те, що він був з іншою (по їх переписці) я думала що кончусь. Він каже, що нічого не було, але я підозріваю, що поцілунок був точно. Так от, суботу вдень я провела більш менш нормально, трохи був настрій зіпсований тим, що вони переписуються, а от ввечері і всю ніч я ревіла, не знала що робити, була наче в паралельному світі я не вірила що це дійсно відбувається, так як саме ввечері в переписці згадалось те, що він дуже жалкує стосовно того, що вони зробили, що любить мене, а пізніше він написав що хоче до неї. Мене трясло і тіпало, навіть температура піднялась. Ніч була безсонна, довга і повна страждань, рівно як і вся моя неділя. З самого ранку і до вечора я періодами плакала, то злилась, і вже три дня майже нічого не їла. Чекала коли він напише, так як попередила що хочу з ним в живу поговорити. Він подумав що я вагітна, придурок. Зустрітись так і не вийшло тому свої бажані три слова, які я продумала протягом цих до болі жахливих годин, я сказала по телефону "Я ТЕБЕ ВІДПУСКАЮ". В середині мене ці слова кричали, як і багато інших, але сказала я їх рівним спокійним тоном. Ми ще говорили про те чи потрібна я йому і тд. Я мала була б розійтися з ним, але не змогла. Я боюся, боюся втратити його. Не хочу. Бо люблю. І я знаю що він мене любить. Просто він не задумується про свої вчинки і про їх наслідки. Іноді він взагалі стає пофігістом, чим завдає мені нестерпну біль. Як сьогодні. Я просто задихалась від надлишку емоцій, від несправедливості і жалю до себе, а ще через тупість і не бачення Дімою того, що я для нього роблю. Після розмови по телефону я відчула себе винною. Стало неприємно. Я заплуталась в думках. Він був не правий, але я почала тиснути на нього і мені стало соромно. Я сказала йому "Я хочу до тебе, як ти цього не розумієш…", на що він глибоко зітхнув і після хвилинного мовчання заспокоїв мене спокійно сказавши "Я тільки тебе люблю. Більше мені ніхто не потрібен". На даний момент я відчуваю зміни в собі. Тоді як два дні підряд я була б не проти просто проспати, то зараз я розумію що треба йти далі. Насправді мені зараз, після розмови, стало набагато краще і легше. Я почала брати себе під контроль і мені це подобається.

Ненавижу когда меня считают заторможенной. Бывают моменты когда при разговоре я отрываюсь от реальности, задумываюсь и создается впечатление будто я тормоз. Так хочется чтобы люди понимали почему я иногда не отвечаю сразу. Я одна из тех у кого раньше не было друзей, кроме одной, сейчас и тогда лучшей подруги. Она всегда была лучше меня, практически во всем. А также я та, которую всегда недооценивали, не замечали, которой пользовались. Я не привыкла что ко мне обращаются с каким-то серйезным вопросом или вообще кто-то обращается кроме родных и подруги. За последние два года я очень изменилась. Научилась себя ценить, плюнуть на мнение других, у меня начал проявлятся характер и уверенность в себе. Но к сожалению при общении с человеком который мне нравится или которым я восхищаюсь или просто которого стесняюсь я начинаю жестко тупить. Все потому что я пытаюсь продумать ответ на вопрос чтобы не сказать ерунды. Хоть я и продумываю что сказать все равно позорюсь. Я поборола много страхов кроме страха общения с людьми. При этом не скажу что меня это расстраивает.

Такой необычайный день. Проснулась я от телефонного звонка. Одногрупница. Я мгновенно посмотрела на часы. Черт! Я проспала. Вике сказала, что только проснулась, что в колледж не пойду, так как пока соберусь пока доеду…

С самого утра у меня чувство нового года, такое предпраздничное настроение. Я выспалась. Наконец-то!!! За столько недосыпанных недель…я спала как младенец, совсем позабыв про учебу. Будильник я просто не услышала, настолько крепкий был мой сон.

Чувство праздника у меня было еще вчера. К сведенью, вчера у меня был методический день. Весь день провела за просмотром разных сериалов. Под вечер, когда пришла мама мне захотелось побыть на кухне. Я приготовила салат, а потом мама спросила: «Не хочешь приготовить борщ?». Мне понравилась ее идея. Не то чтобы я в свои 17 не умею готовить, просто борщ сама еще никогда не готовила, у меня по его приготовлению только теоретические знания, но со вчерашнего дня я владею и практическими навыками его приготовления. В общем, вчера был очень приятный и спокойный вечер. А еще я вчера разговаривала с Димой по телефону. Обычно наш разговор длится минут 5, а вчера мы долго беседовали и мне это очень понравилось. Наконец-то я не ощущаю беспокойства, нет страха того что я ему не нравлюсь. Теперь относительно этого я спокойна. Единственное что меня тревожит, так это то что я скучаю. Иногда терпимо, а иногда очень хочу его увидеть.

Сегодня еще с утра меня кое-что тоже очень тревожит. Мы с Димой вместе уже 3 недели, и завтра должно случится то самое что сделает меня другой, сделает меня женщиной. Я даже не знаю как к этому отнестись. Вроде меня ничего не пугает, но как-то внутри беспокойство. Мне стыдно. Я в этих любовных делах вообще ничего и никогда не соображала. Меня тошнило от всех, кто выражал ко мне симпатию. От Димы меня поначалу тоже тошнило, и наш первый поцелуй мне вообще не понравился. Хочу заметить, что он научил меня целоваться. Да, до того момента я вообще ни разу и ни с кем. Но через дня 4 я поняла что начинаю привязываться к нему. С одной стороны меня это пугало, но всю первую неделю я была настолько счастлива, что не успевала думать о плохом. Вторая неделя оказалась настоящим мучением для меня. Мы виделись редко, я вечно писала а он нехотя отвечал. У меня уже появилась традиция каждый четверг плакать. На второй неделе в четверг у меня вообще истерика была, и мама меня успокаивала. На этой неделе я тоже немного плакала в четверг, но и в этот день мы увиделись. После встречи я успокоилась, я поняла что нравлюсь ему и искренне надеюсь что это на долго.

Сегодня у меня не было пар, так как, во-первых в пятницу у меня практика, а во-вторых сегодня все девочки с нашей группы должны проходить гинеколога. Я выспалась, проснулась где-то около начала восьми. Собралась и поехала. В автобусе походу был мой бывший, а я как раз сегодня одела открытое декольте, и вообще я выглядела сегодня очень даже не плохо. В городе встретилась с одногруппницой Викой и мы вместе пошли покупать гинекологический набор. Оказывается, мы купили наборы под номером 1 и это для уже не девочек, а для девственниц нужно было номер 10. Это нам сказала другая наша одногрупница Маша, когда мы пришли в больницу и заняли очередь. В половине десятого пришла моя Иннокентия. Одногрупница и вместе с тем лучшая подруга (после Кати). Она прошла гинеколога еще летом и пришла за анализами. Угостила пирожками, которые сама делала. Она спросила, кому нужен набор, оказалось у нее как раз номер 10, и она с радостью отдала его мне. Я спросила, сколько с меня, а она ответила: "Ой, он у меня уже год дома валяется, так что забирай". У меня смешанные чувства к ней. Иногда, как на этот момент, я ее обожаю, а иногда хочу придушить. Я никогда не могла долго на нее сердится. Она мне очень родная, как и Катя. Так как очередь была большая я вышла с этой больницы в 12 дня. Прогулялась с Викой до магазина. Полазили, шокировались ценами и ушли. Я купила йогурт. Решила себя побаловать. Не то чтобы у меня не было денег, просто хорошие и вкусные йогурты не дешевые. Ждала я автобус в свое село. Один пришлось пропустить, так как был забит очень сильно. Во второй уже впихнулась. Вот что значит базарный день. Настроение было испорчено, ведь никому не захотелось бы ждать автобус 40 минут. Но через пару остановок я увидела, что в автобусе едет мой одногруппник. Его приветствие заключалось в поднятии одной руки и махе головой, я улыбнулась и махнула головой, при этом произнося без звука губами слово "привет". Он вышел на этой же остановке возле Т-ка. Дальше всю дорогу настроение было хорошее. Я забыла про плохое и перестала думать о сегодняшних лажах. Даже не парилась насчет того что со мной ехали девочки со школы в которой я училась, которые на тот момент дружили со мной, наверное, а сейчас мы не общаемся.

Мое имя, как и заголовок этой записи, не обязательно записывать. Но все же, так как я буду главной героиней этого блога, меня зовут Саша (естественно имя вымышленное; имена других тоже будут вымышлены). Мое хобби в последнее время это смотреть сериалы, слушать музыку и читать книги. Да, иногда я рисую. Скоро будет учеба и все то, что я люблю делать, придется отложить. Мне нравится готовить, иногда меня вдохновляет на уборку. Из-за интернета, контакта и сериалов я стала очень ленивой, и вместо того, чтобы сделать то, что я давно хотела, планировала, осуществить мечту, я откладываю все на потом. Мне кажется это уже распространенная проблема. Но плохо это тем, что я просто теряю идеальные моменты для всех этих дел. Пока у меня были каникулы, и каждый день свободен, я уже давно могла б сделать кучу коллажей, выучить какой-то новый язык, исполнить все планы на лето, при этом отлично проводить время и веселится. Но нет, я потратила два месяца свободы (два потому, что июнь я еще училась, и экзамены) в пустую, к тому же где-то с месяц была в депрессии. Ужас. Я сама себя не понимаю. Но вот, учебный год начнется меньше чем через неделю, и я только сейчас понимаю всю ущербность своих каникул и их проведения. Нужно было наслаждаться.

Вообще этот блог я создала для того чтобы себя контролировать. Так проще. Ну, мне лично помогает начать заниматься реальными делами. К тому же я думала начинать записывать с сентября, но потом передумала. "Если хочешь изменится начинай прямо сейчас", и на сегодняшний день это мой девиз.