Любов
непунктуальна, хоча й носить годинник.
Ти тільки почала фразу, а він її вже завершив.
Досвід вчить,
що важливий не той хто був у тебе «першим»,
а той кого можна назвати єдиним.

Відстань і вірність не поставиш на ваги,
якщо на душі й без того кілограми болю.
Для одних, буває, самотність – це перевага,
для інших – жахливий недолік.

Любов – це випробування на міцність.
Обіцяю писати, тільки не сердься.
Одні скиглять:
- Як важко жити на два міста…
А ти спробуй пожити на два серця.

адже тепер ти сам на сам зі своїми думками та почуттями.

Блэр: Ты поступила правильно.
Серена: Тогда почему мне так тяжело?
Блэр: Потому что, чтобы поступить правильно требуется смелость и сила. По крайней мере, я так слышала.

Це спочатку всі такі затрахані минулими взаєминами, любовні атеїсти, ніхто нікому, блаблабла, а потім на ті ж граблі. З розбігу.

теперь мне слишком пусто, аж до жути.
казалось бы, должно быть очень больно

знаешь, мне так хуёво, мам.
и это уже не любимая песня,
где мы влюбились в привычку что-то писать по четвергам.

Тепер у нас нові плани на Болгарію. на нашу Болгарію.

Якщо зізнатись чесно, мені зараз нудно жити. У всіх якійсь драми, пригоди, переживання, ще щось. А я що? А я просто пливу за течією життя.

Торчинюк, я сумую.

скачала iTunes!
нарешті Настінька повністю незалежна.

йди без соплів і непотрібної лінгвістики.

напомни мне, кто кого предал.
кто кем заигрался, кто судит.
кто чьею ложью обедал.
кто кого больше не будит.
кто кому лгал постоянно.
кто кому верил беспечно.
кто верил словам, что экранны.
кто нужен был так бесконечно.
кто доигрался граблями,
прощая кого-то бессудно.
кто был задушен словами.
ответь мне, если нетрудно.

и да, напомни кому-то.
что кое-кому не спится.
нет, не скучает, а знаешь, как будто
просто желает проститься.
да не суть, ты просто напомни,
напомни c-moll партитуру.
кое-кто самый лучший сюжет чьей – то там боли.
и да, кое-кто дура.

економте воду,

приймайте душ разом

що пам’ятатимуть про тебе,
коли ти поїдеш у свою Польщу чи Чехію.
кілька недопитих з кавою світанків,
кілька сяк-так написаних віршів,
кілька істерик і проводжань на пероні.
що знайдеш ти коли повернешся.
кілька міцних, часом надто, обіймів,
кілька невимушених посмішок,
кілька запитальних поглядів: «Хто ти?»
якою ти будеш через -надцять років,
пошарпані кеди, блакитне волосся, заплетені дреди?
трохи спогадів у глибоких карманах,
крихти ніжності у внутрішніх.
чи досі дивитимешся так пильно в очі,
вишукуючи давно знайому істину.
чи досі вимагатимеш обіймів в незнайомих,
випрошуючи хоч трохи тепла.
та як би там не було. що б там не сталося.
ти не зміниш свого рішення і поїдеш звідси.

Ми потрапили до якогось жахливого вагона - в нас такі називають плацкартними - з тих, де світла саме настільки, щоб не заснути і не читати, саме настільки, аби повіситись.