Это просто Вьюи блог

сама часто кажу що наберу і не набираю,

вот такое я говно :D

Когда я закончил школу, я думал, что и все эти мерзкие люди, что шептались за спиной о том, какой ты херовый человек, уйдут в прошлое, будет новый коллектив, новые приятные впечатления…
АХАХАХА.
АХАХАХАХАХАХАХАХАХАХАХА.

Можливо все склалося б по іншому, але не в мене. В мене завжди все не так як в людей. Ти єдиний кого я б змогла дочекатись з армії. А знаєш, років так через 10 я б виховувала наших з тобою дітей, чекала б тебе з роботи, готувала б твої улюблені страви, піклувалась про тебе. Ми мабуть були б хорошою парою, тому що саме з тобою я в першу чергу відчувала себе комфортно і захищено! А пам'ятаєш як ми їхали на скутері по Луцьку? Мабуть не пам'ятаєш. Але саме тоді в мене з'явилась думка що я довіряю тобі, з тобою справді було не страшно. Навіть коли ми дружили я відчувала підтримку і тепло з твоєї сторони. Вперше ти мені сказав що я дуже змінилась рік назад, а потім була прикушена губа, покусані щоки, засоси на шиї. Пів року тишини і повідомлення в вк: ти мені подобаєшся. В мене були змішані почуття. І всі ці питання за Т. Я б хотіла щоб все було добре, добре в нас! Тому хотіла поставити всі крапки над і. А коли поставила-впала в депресію. Намагалась якось поговорити з тобою, але зрозуміла що все не так просто. І вже коли справді набралась сміливості позвонити, збила, написала в вк. Добре що не написала все те, що було в голові, а лише одне питання, від якого все стало ясно! Я не з тих хто буде розрушати чужі відносини, да і ти не той, хто буде псувати їх ізза такої як я. Одне бере за душу: це їй вчьора ввечері переклімило я один фіг її пошлю бо хочю бути з тобою. те шо ти мені подобаєшся це факт а остальне це хуйня. а дітей я хочю від тебе) Після цього всього вже немає довіри до людей. Про що можна ще говорити якщо я хочу чекати тебе з армії, а ти не зміг дочекатись мене з депресії?!!

якось це все проходить на диво спокійно. мабуть просто стомились один від одного, я зрозумію якщо в тебе з'явиться хтось, адже витримати таку як я не можливо, дякую що ти витримував протягом 4 місяців, на більше не вистачино ні тебе, ні мене. як би там не було, спілкування пропало, настала якась недосказаність чи що.. не знаю як для тебе але я вважаю, що якщо вже так, то варто було б поговорити і зрозуміти що не так. знаючи себе і згадуючи слова не однієї людини, розумію, що зі мною мабуть важко виясняти відносини. здається вже змирилась, здається вже немає того що було місяця 2 назад, всеодно іноді виїдає зсередини. саме через це ненавиджу оці всі стосунки, а точніше ненавиджу не стосунки, а те що буде після них, адже це вже напевно кінець. для кінця надто вже спокійно, мабуть тому, що я не можу усвідомити це, так, я просто в це не вірю і не хочу вірити. добре те, що в мене є що згадати, хороші моменти, хоча їх було не так вже й багато, але мені цього абсолютно достатньо. щастя може бути й без мене: 3 мабуть ти його вже знайшов!

всем добра: 3

досі не можу забути твою посмішку, це було найкраще і найприємніше за цей день:3

ти незамінима людина в моєму житті, ти це знаєш! перший крок, хм, це вже смішно. адже я його від тебе ніколи не бачила, та й мабуть не побачу! справді все дістало може нам справді потрібно відпочити один від одного. але якось все не так. все не так з того випадку з машиною, було трохи неочікувано почути таку відповідь на те що в мене сталось. тепер розумію, що люди не будуть відноситись до тебе так як ти до них. навіть кожен день протягом тижня проведедений в тебе в лікарні, розумію що кожен раз як я повністю віддаюсь людям з головою не цінується! ти й досі не позвонила, не написала, хоча б просто спитати як я. ну да, гордість вища за це. тебе ж заділо! а насправді заділо мене, машиною, і все моє майбутнє життя. воно не стане попереднім, не лише через те що ми перестали спілкуватись, а й через розмову з тьоть ларісою. я сильна і всі знають що я переживу будь-які повороти і навіть не дивлячись на все, я продовжуватиму жити так, як Я хочю, а не хтось інший. і ще Я ЧЕКАТИМУ ТЕБЕ, знатиму що не позвониш, але ЧЕКАТИМУ!!!!1

Я всегда отступаю, когда люди становятся мне близки. Я отталкиваю от себя людей, когда на самом деле все, что мне нужно, так это чтобы кто-нибудь был здесь ради меня. У меня возникает чувство, что я надоедаю людям, и в конечном итоге я знаю, что все в любом случае от меня уйдут. Да, они всегда так делают.

я замечаю абсолютно всё, каждое изменение. я замечаю, как кто-то начинает улыбаться мне при встрече, замечаю, как наши разговоры становятся длиннее. я замечаю, как чьи-то глаза становится холодными и неприветливыми при взгляде на меня, хотя раньше они всегда меня согревали. я замечаю, как кто-то наблюдает за мной, замечаю, как то-то забывает меня. я замечаю каждую маленькую деталь, я всё понимаю. я просто не подаю виду.

спи с ней.
кури с ней.
иди нахуй с ней.
что угодно делай с ней.
а меня не трогай.
больше никогда,
пожалуйста.

Сьогодні справді був гарний день, але коли йшла додому нахлинуло маса спогадів. Оскільки поверталась додому я рано, ну як рано, можна було ще погуляти, тож я вирішила задуматись над цим всім. Давно вже не було в голові стільки думок та спогадів одночасно. Справді вночі всі стають іншими, десь губиться ця злість, образи, не завжди правда, але ніч робить нас безсилими, в плані того що частіше хочеться позвонити саме вночі, і розказати про все все, що накопилось за певний час. Я не пам'ятала чому ми перестали спілкуватись, тому вирішила задумаись і над цим. Мабуть були важливіші за мене люди, но не суть, як каже Діма) важливо те, що саме сьогодні зрозуміла що помилялась в багатьох речах. Справді час назад не повернути, але я рада що є спогади, гарні спогади, звичайно невеличкого проміжку часу, які залишаться у моїй голові ще надовго. Бережіть друзів, не втрачайте їх!