то є любов.
І маска іноді знімається…
І маска іноді знімається…
Такие хмурые вокруг все. Летают вокруг все, Как-будто все бы во сне. Будто бы никого нет. Словно о жизни забыли, словно проспали будильник. Кто-то уткнулся в мобильный - вместо сердца там льдины. А все вижу, и всем расскажу, кто чем дышит и чем я дышу, Сколько жизни и какой шум. Городской шум. Ведь в этом городе так много Зомби! Работа-дом, работа-дом и помни, как это круто про кого-то помнить! Как это круто про кого-то помнить! Если ты сходишь с ума - помни, помни меня! Помни, помни меня! Помни, помни меня! Если ты сходишь с ума - помни, помни меня! Помни, помни меня! Помни, помни меня! Если ты сходишь с ума, знай - ты не один! Таких сумасшедших сотни! И я, и я - такой же, как ты - Внутри темноты ищу верный путь. И знаешь, ты не забудь - Всех тех, кто идет рядом, кого назвать можешь Братом! [Они ведь] она так рада. Тебе приятно, ведь правда? Ты! Ты! Помни, помни меня! Если ты сходишь с ума - помни, помни меня! Там, где солнце восходит, восходит, восходит… Мы друг друга находим, находим, находим. Там, где солнце восходит, восходит, мы все друг друга находим. Пусть в нашем городе Зомби, мы будем жить, ведь мы помним! Ты знаешь, мы помним, мы помним, мы помним!
Он говорил: "Нет, ты что, ни в коем случае не обижусь. Я же всё понимаю. Даже если мы расстанемся и нам никогда больше не быть вместе - будем друзьями! Ти классная девчёнка, я не хочу тебя терять." И что в итоге? Реальность ограничилась пустыми словами, обидой, не смотря на обещания. И песенками, которые я тебе постоянно бросаю, а ты не отвечаешь. Знаешь, не жалею. Ненавижу людей которые обещают, клянутся, а в итоге не исполняют и не могут переступить через себя.
Даже упав, вновь решайся на взлет, Жизнь твои крылья не зря мастерила. Помни, что Бог никогда не дает Ноши, которая нам не по силам.
Все хочется спросить тебя: а помнишь?.. Понять насколько ты остался тем, Которого могу позвать на помощь, Который мне ответит: без проблем! Все хочется спросить, про между прочим: К кому-нибудь душою прикипел? Но, если честно, страшно. Даже очень. Простое «да» похоже на расстрел. Все хочется сказать тебе: скучаю… А нужно ли оно тебе сейчас? Я, кажется, совсем не замечаю, Что грустные истории – о нас. Все хочется спросить тебя: а хочешь? Пойдем по жизни вместе, как хотел? Но, если честно страшно. Даже очень. Услышать: извини… но столько дел!..
Знаєте, у мене є друг, хлопець, ми дружимо вже доволі давно. Він знає мене всю і вся. І я теж. він постійно вислуховує мої ниттю на рахунок хлопців, коли проблеми в сім'ї. Та взагалі все все. Гарний, дівки від нього безума. Вчора оброблювали його фото. галіме качество, но не суть, вийшло більше чим круто. це бомба. А тепер, увага. Походу я починаю закохуватись в друга (так не хочу! це ж тупо якось, скільки жила спокійно, а тут таке. Вобщем, надєюсь шо пройде. він до мене як до сестри, навіть поводу не подавав. Знаю що парою ми ніколи не будемо, навіть не пробуємо. Бо це буде тупо… друг, друг, не удавшийся хлопець, а потім взагалі перестанем спілкуватись. Такі діла. П.с: "Життя - це рух" - сказала моя криша і поїхала.
Ні, не вийде. я так надіялась що вона стане мені справжньою подругою, але ніяк. Немає відчуття прив'язаності, тої близкості, довіри. Толку з того що я їй довіряю, віддаю все, а в замін не отримую нічого. У неї є ближча людина, а я третій лишній. Вона намагається підтримувати ілюзію дружби, та я бачу. Бачу як є насправді. Можливо я і помиляюсь. Може не все так відразу. Але зараз я відчуваю саме так.
Переживу. Перехворію. Перекантуюсь. Переб'юся. Але свого таки доб'юсь. Не впаду. НЕ потону. Із грязі вирвуся. Я зможу. Перереву. Перестраждавши. І знову усмішка засяє. Так, не легко. Не сперечаюся, складно. Але далі жити цілком можливо.
Нічого не трапляється. Звичайні осінні дні. Може так і краще? Так легше мабуть. Ніяких турбот, переживань, депресій, недосказаних фраз, інтриг та іншого. Але і нічого не викликає посмішки.
Самые популярные посты