Your space

Цей рік в мене був самий насичений. В цьому році в мене було все і по всякому. З сльозами на очах я слухаю музику та переглядаю фотографії зроблені саме цього року. А як було добре, попри все цей рік я запам'ятаю назавжди, адже саме в цьому році я відчула себе щасливою. Зрозуміла що таке щастя. Та сама гаркота була лише на початку року, а далі все налагодилась. Я поступово дорослішала та все ще дорослішаю. Прагну вдосконалості роблю помилки, так, але висновки теж з них роблю. Я зрозуміла хто мої друзі, а хто зрадники. Я зрозуміла та нарешті зрозуміла, що я хочу досягнути в цьому житті. Я нарешті маю уявлення відносно свого майбутнього, я так цього хотіла. Я дякую всім та 2012 року за те, що поряд були лише кохані та вірні, за те, що дав мені зрозуміти життя, за те, що зрештою давав мені все нові та нові шанси, за те, що він був, за його спогади, за мої посмішки, за мої сльози щастя, а їх було чимало, за кожен радісний момент, за ті чарівні ночі, за ті чарівні будні та вихідні. Я дякую всім. Я дякую тобі, любий 2012.

щастя, міцного здоров'я, взаємного кохання усім у новому році.
нехай він буде ще кращим за попередній, нехай він буде щасливим:*

Слухаю пісні та пригадую абсолютно все, що було. Так вже набридло мені жити спогадами, так набридло. Щодня може статись щось таке, що також буде моїм спогадом. Та я лише дарма забиваю непотрібними думками свій розум. Як мені набридла ця буденність, мені все набридло. Навчання просто на грані краху. Мої нерви на межі. Я вся ніби обмотана колючою проволокою, це просто жах. Нема заради чого існувати. Лише любі, мама з татом. Єдині. Інше- все пусте, так як я для них теж пусте. Моя душа кричить. Ніколи не відчувала себе настільки безпомічною. Настільки не хочу завтра прокидатись, завтрашній день, знаю, що краще не стане. Можливо буде й гірше. Всі проблеми душать мене. Гризуть з середини. Я не можу впоратись. І не буду. Буду терпіти, до останнього. Лише це мені залишається. Бридко дивитись на людей. Стільки ненависті я ще не відчувала, ніколи. Загалом я добра, навіть занадто. Але моя зліть зараз може дати прояви поверхнево, не хочу. Чудово знаю, що можу наробити дурниць, та вже їх роблю. Треба дати цьому край. Та як? Я не знаю як, не знаю. В мене настільки все важко, заплутано, що я сама тічого не тямлю. Абсолютно. Єдине за що я зараз хвилююсь це навчання, з яким я просто катастрофічно не можу впоратись, мені нереально важко. Як ніколи. Але я намагаюсь, я стараюсь. Та все як проти мене. Чорна полоса якась. Та вона вже досить довго триває. І думай, догадуйся як дати цьому всьому раду. Сил ні на що не вистачає. Хожу, як паморок. Та все ж відволікаюсь, хоч якось але все ж таки не думаю. Хоча б на хвилинку дати спокій. Просто мені так хочеться забутись. На день просто забути, не думати про всі ці турботи, проблеми. Це все так виснажує. Хочу пропасти. Поїхати. Що небудь. Куди небудь. Аби не тут. Не зараз. Не з ними. Нічого не хочу

Перелік подій. Нема подій. Все стоїть на місці. Повністю загружаюсь у навчання, так як медаль мені за гарні глазкі не дадуть. Старатись буду до пасінєнія. Кожен день для мене якийсь сірий, такий звичайний. Нічим не відрізняється від попереднього, абсолютно нічим. Єдина радість, це джой та друзі. Та й друзі мене в принципі нічим і не радують. Якось вони не зі мною, тимчасово, знаю. Але все ж, важковато. Нема того, що раніше. А так вже звикла, так хочеться щоб було як раніше. Ну це вже не я вирішую. Ех, осінній байкот невдовзі завершиться, та буде зима. Холодна, але все ж така очікувана зимонька. Вже є перші думки до майбутнього. Мого дорослого. Все так неочікувано та раптово. Рада цьому, але кому це окрім мене треба? Кого взагалі зараз щось цікавить окрім своїх проблем та свого життя? Зовсім нічого. Чесно? Втомилась, але все ще можна щось виправити. Аби бажання було.

Сейчас твориться хаос в моей голове. Потихоньку схожу с ума. Да, это действительно так. Ничего не поделаешь. Неделя запрета. На улицу вход запрещен, спасибо мама, спасибо папа. Школа, тяжело мне. Ну никак не возьму себя в руки. Ненавижу себя за это. И вообще не знаю что со мной такое.

Після сьогоднішнього дня я зрозуміла, що зі мною щось не так. Але все в мене якось покращується, але явно не з навчанням. Ну нехай, це я виправлю. Та якось в мому колі людей, з якими я спілкуюсь, дружу можна на одній руці порахувати, її вистачить тільки так. І знаєте? Це так класно. Класно те, що ніщо тебе не турбує, не лізе у твоє життя, оскільки те, чим я живу, як я живу знають десь людей 3-є, не більше. В мене просто піднесення всередині. Ніхто не знає нічого лишнього, тобто самі близькі знають все, так, та більше ніхто. І це просто чудово. Мені так подобається те, що є віддача. Є взаємність. Про мене пам'ятають. І, щиро рада що ми нарешті ж видерлись кудись провести час один з одним навіть на ту нещасну годинку. Протягом неї ми говорили без перестанку, я аж згадала літо. Цитую тебе в мене на дн: "Літом ми з Інною були тупо разом". Я це так запам'ятала, адже так і було, справді. І сьогодні я відчула, ніби зараз літо. І це черговий наш похід на піцу. Так хочу літа. Безмежно. І за цими нашими теплими розмовами мені це пригадалось, аж якось тепло на душі. Було б добре частіше так бачитись, але ж школа. Ти 11-й клас, вся загружена. І я не завжди вільна. Ну якось вже воно буде. Б, пробач за сьогодні. Назбиралось і просто взірвалось. Не приємна така історія. Я справді тебе дуже ціную. Хочу щоб все було добре. Я зараз сама не своя. Не знаю що я та як я. Чим або ким я живу. Така невизначеність. Придираюсь через кожну дурницю, сама втомилась. Відволікаюсь вже в мені рідному такому "джої" з Сашою та Макарчіком. Сьогодні було ну дуже весело. Так рада, що я нарешті зайнялась чимось корисним! Мені добре, а буде ще краще. Нехай все буде добре. Ато щось мені все ж не так. Не розумію що. Не залишайте мене. На грані.