Після сьогоднішнього дня я зрозуміла, що зі мною щось не так. Але все в мене якось покращується, але явно не з навчанням. Ну нехай, це я виправлю. Та якось в мому колі людей, з якими я спілкуюсь, дружу можна на одній руці порахувати, її вистачить тільки так. І знаєте? Це так класно. Класно те, що ніщо тебе не турбує, не лізе у твоє життя, оскільки те, чим я живу, як я живу знають десь людей 3-є, не більше. В мене просто піднесення всередині. Ніхто не знає нічого лишнього, тобто самі близькі знають все, так, та більше ніхто. І це просто чудово. Мені так подобається те, що є віддача. Є взаємність. Про мене пам'ятають. І, щиро рада що ми нарешті ж видерлись кудись провести час один з одним навіть на ту нещасну годинку. Протягом неї ми говорили без перестанку, я аж згадала літо. Цитую тебе в мене на дн: "Літом ми з Інною були тупо разом". Я це так запам'ятала, адже так і було, справді. І сьогодні я відчула, ніби зараз літо. І це черговий наш похід на піцу. Так хочу літа. Безмежно. І за цими нашими теплими розмовами мені це пригадалось, аж якось тепло на душі. Було б добре частіше так бачитись, але ж школа. Ти 11-й клас, вся загружена. І я не завжди вільна. Ну якось вже воно буде. Б, пробач за сьогодні. Назбиралось і просто взірвалось. Не приємна така історія. Я справді тебе дуже ціную. Хочу щоб все було добре. Я зараз сама не своя. Не знаю що я та як я. Чим або ким я живу. Така невизначеність. Придираюсь через кожну дурницю, сама втомилась. Відволікаюсь вже в мені рідному такому "джої" з Сашою та Макарчіком. Сьогодні було ну дуже весело. Так рада, що я нарешті зайнялась чимось корисним! Мені добре, а буде ще краще. Нехай все буде добре. Ато щось мені все ж не так. Не розумію що. Не залишайте мене. На грані.