Marshmallow

Добре було сьогодні там і вчора тут)
Напевно одні з тих недарма прожитиї днів.
Ніяких проблем. Ніхто не кричить. Ніхто нінащо не вказує. Незалежність.
Люди які про мене майже нічого поганого не знають.
Важковато було, бо вони повнолітні, а я то піздючка мала проти них)
Але було ахуєнно)
Ахахах лєнти, стріптізи, 10 бурса, інжинєр-мєханік, Оля, Любомль, кокс, текіла, джин, мусара, скаваротка, спазмалгончік, паанда, "девачька з фотоапаратом" і всі діла)
Одним словом є, що згадати)
Дєвішнік, мать його ж в йоб)

Я не перечитувала, помилок паходу дофіга!) ня: 3

Набридли всі.
Не знаю, що мені робити далі, ким бути, чим стати, які кроки робити, до кого йти, до кого дзвонити, і чи взагалі дзвонити.
І я зрозуміла, що напевно-що краще все в собі тримати, нікому не розповідати і качати пресс.
Бачила раніше картинки, вот мол тобі хрєново - іди тренуйся ! І тут мені хрєново і я йду качати пресс, прикіньте?!
І що ви думаєте, мені стало легше.

Уууу туусіть) ТУСІТЬ) Я надіюсь, що сьогодні буде все круто) Не своя компанія) Але я дуже рада за свою сестричку^^ Люблю її безмежно, вона в мене найкраща) Я так давно хотіла текіли) мммм… ;) Хороші дівчатка)

п.с. Вчорашня переписка: ЦЕ ПІЗДОС! Мене вже одружують, АХРІНЄТЬ!

Я не знаю, як тебе втішити. Можливо мої слова навіть розізлять тебе. Проте я впевнена, що в тебе буде все добре…

Чесно, бо ти хороша людина. Знайомі ми вже 5 місяців і 3 дні. Майже кожного дня переписки) Так і інколи в мене істерика була, не писали один одному, напевно думали: "Може набридли?!"

Я знаю, ти ніколи цього не побачиш…

Ми кохаєм не тих
і кохаєм не тих до нестями.
У просторі часу
хтось ховає обличчя своє.
Ми кохаєм не тих,
поки ті стають мамами й татами,
поки юність у жилах
хоч трошки пульс іще б*є.

Ми кохаєм не тих.
Ми вічно кохаєм не тих.
Хтось розіб*є нам серце
і просто мовчки піде.
Хтось закоханий в нас
та ми ніколи не закохані в них.
Ми кохаєм не тих,
а хтось віддає нам усього себе….

Діана Дмитрів

Читала вірш цей і згадався сьогоднішній "Базилік". Твої слова. Зустріч до і зустріч після. Ти казала: "Навіщо тобі той, якщо цей є тут і зразу! "
Їхала, думала, смішна ти, де ти бачила, щоб хтось з людей шукав легких шляхів?!

Можливі поцілунки… Відверто, не хочу! Хочу чогось особливого… І не з ним. Знаєш чому. Люблю, проте як друга.

Флірт… Дотики… Погляди… Це все гра для мене. Дивно, напевно, в мене таке вперше. Коли ще тоді місяць назад обняла - серце билось швидше, а сьогодні проста гра. Ніякого задоволення чи мурашок. І я боюсь, бо комусь може бути боляче.
Вчорашній дзвінок, навіть не від нього, змусив серце битись швидше і на обличчі була дурна либа.

Нажаль, я усвідомлюю, що це дохлий номер. Знову я залишусь наодинці.

А вчора… Кого я обманюю?! Це було справді боляче.

Ммм. Найголовніше забула! Ти впав і піднятись тепер буде дуже важко! А ще мене турбує одне питання: "Просто зачєєєєєм?"

Мене це БЛЯТЬ просто вивело!
Я не можу! Та, щоб я ще раз, комусь щось сказала чи розказала!
Уйоби всі! Підари!
Ненависть переповнює мене і я мало не взриваюсь!
Відчуваю, як сльози польються фонтаном! Не через біль (хоча може і через), найбільше мене огортає НЕНАВИСТЬ. Хоча ні, навіть сліз не буде!
От блять візьму колись ружйо, і спраді постриляю всіх!
Послухаюсь подар, "дорогих друзів"! Все рівно гіршою не стану….

Ну ось! І ще гірше! Шо це блять за хуйня! Я не можу! Т_Т
Що за люди пішли?
Порівняно давно я не плакала, канєшно!
Але ж дивно було б правда, якби я не всплакнула!?
Але хіба ж когось це цікавить?..

Сьогодні День-Подія)
Я пересилила себе, встала, вдяглась і пішла бігати.
Перший раз за це літо)

Це літо я не втрачу) Буду надіятись!

Жостко!

Стільки сталось…

Хтось трішки розчарував.
Хтось піднявся у моїх очах.
Хтось навіть не дзвонить. (НУ І ПОХУЙ)
Хтось набрид і мало не впав в очах.
Хтось боїться зробити перший крок.
Хтось ставиться незрозуміло.
Хтось плачеться.
Хтось підтримує.

Але все проходить і це теж всиляє надію.

От чесно? Те, що я сьогодні зробила, дуже порадувало мене.

Я чекала цього, довго і нудно. І ні краплі не жалію, хоча достатньо людей відговорювали. Те відчуття, після ПОДІЇ, я давно вже забула. Я відчула щастя від маленької дрібнички. Це всилило у мене надію на краще.

З одного боку стало легше, а з іншого ще важче.
Але дякую за дзвінок. Я скучила за цими розмовами.

Відверті розмови.

Ось і доходить цей жахливий день до кінця, як я і хотіла.

Але дуже дякую, за сюрприз. Ви мої хороші. Я вас дуже сильно люблю. Хоч щось добре було цього дня*

Ранок, я, кудрі, квіти) Перший раз за 17 років, рідні подарували мені квіти. Шось в лісі здохло. Це щоб я ще раз у своєму житті спала з бігудями, а воно вийшло як в дурного на фурі, да пішло воно все в сраку.

З денм Народження мене…
День має бути просто 'заїбісь', ну впринципі як завжди. Я готова просидіти вдома вже до самого кінця для, просто перемотати час, або ж переключина на завтрашній ранок. Адже мені вже нічого і не треба, найдорожчі вже привітали, сказали слова які мене посміхали, а трохи й просльозили. Хтось забув, ну і даладно мені похуй, хіба ж мені не привикати.

А ще хотіла вибачитись. Бо останній тиждень в мене з настроєм накладки, але ви ж знаєте, що я вас всіх люблю і ціную.

Надіюсь ця жахлива фотка підніме комулсь настрій)