Ми кохаєм не тих
і кохаєм не тих до нестями.
У просторі часу
хтось ховає обличчя своє.
Ми кохаєм не тих,
поки ті стають мамами й татами,
поки юність у жилах
хоч трошки пульс іще б*є.
Ми кохаєм не тих.
Ми вічно кохаєм не тих.
Хтось розіб*є нам серце
і просто мовчки піде.
Хтось закоханий в нас
та ми ніколи не закохані в них.
Ми кохаєм не тих,
а хтось віддає нам усього себе….
Діана Дмитрів
Читала вірш цей і згадався сьогоднішній "Базилік". Твої слова. Зустріч до і зустріч після. Ти казала: "Навіщо тобі той, якщо цей є тут і зразу! "
Їхала, думала, смішна ти, де ти бачила, щоб хтось з людей шукав легких шляхів?!
Можливі поцілунки… Відверто, не хочу! Хочу чогось особливого… І не з ним. Знаєш чому. Люблю, проте як друга.
Флірт… Дотики… Погляди… Це все гра для мене. Дивно, напевно, в мене таке вперше. Коли ще тоді місяць назад обняла - серце билось швидше, а сьогодні проста гра. Ніякого задоволення чи мурашок. І я боюсь, бо комусь може бути боляче.
Вчорашній дзвінок, навіть не від нього, змусив серце битись швидше і на обличчі була дурна либа.
Нажаль, я усвідомлюю, що це дохлий номер. Знову я залишусь наодинці.
А вчора… Кого я обманюю?! Це було справді боляче.