Листи. Тобі.

боюсь, что никогда не встречу того, кто был бы лучше тебя. вдруг мне всю жизнь придется быть с мужчинами, рядом с которыми я буду думать лишь о том, что они - не ты?

глупо так любить тебя. так любят людей, которых обнимали, целовали, с которыми неоднократно просыпались в одной постели, с которыми провели месяцы или годы. а я…а что я? я пила с тобой чай, сидя на лавочке посреди бульвара. я мёрзла рядом с тобой, пока ты рисовал. я наматывала с тобой круги по городу почти что ночью, лишь бы не расставаться с тобой подольше. я ждала твоего сообщения, как хатико. я и обнимала тебя всего-то пару раз. 4, если быть совсем уж точной.

почему я так люблю тебя?

и да, Настя, сделай так, чтоб я могла читать твой блог

бич ты эдакая :)

а еще очень по тебе скучаю. невыносимо прям.

сегодня снова пересматривала все твои фотографии. ты такой прекрасный, чёрт возьми.

в глубине души я почему-то не прекращаю верить в то, что всё-таки мы будем вместе. не знаю, интуиция это или навязчивое состояние, шизофрения на любовной почве. хочется, чтоб первое, но опыт и "везение" говорят, что второе.

вчера у нее был день рождения. и я поняла, что вот уже несколько лет подряд ей достается лучший подарок - ты.

смотрела фото с празднования. счастливые, смеетесь в компании самых близких, а главное, ОБЩИХ друзей.

знаешь, о чем я молю? чтоб когда я узнала о вашей с ней помолвке, я уже не была в тебя влюблена. иначе не выдержу. а в то, что ваша свадьба состоится, уверена на 99%.

еще очень хочу покурить травы.

было весело и беззаботно. а что самое главное - утром не болела голова. надо, в общем, накопить деньжат ;)

весь день жду, пока мама уйдет в гости, чтобы выйти на балкон и накуриться.

всё так достало.

точнее, она достала. за этот год поняла, что сильно переоценивала слово "мама" в 2014. "мамочка, мамулечка, я так хочу твоей поддержки, плак плак"

оййй, да кароче. единственное, что мне нужно - это деньги и крыша над головой. как бы это ужасно не звучало.

я поняла, что могу решать свои проблемы самостоятельно. могу обходиться и без ее поддержки. допобачення

забрасываю нахер все это говно.

ванильная Саша передаёт привет из глубин ада. no more сопли

теперь буду просто писать. всё, что в голову придет.

Витратила 40 хвилин свого життя на те, щоб протягом 10 секунд дивитися на те, як ти йдеш.

"Але мені подобається, як ти ідеш… "
Насправді, ні. Не подобається.

Тільки така дурепа, як я, могла 40 бісових хвилин стояти в одному місці, очікуючи на тебе, щоб просто побачити. Навіть не підійти і зав'язати розмову. Просто. побачити. Тільки зараз розумію, яка це дурість.

Я, мабуть, ніколи не звикну до того, що ти чужий. І що мабуть вже не пам'ятаєш мого імені.

Стояла і дивилася тобі в спину. Стояла і дивилася, як віддаляється від мене постать у сірому пальто. Хоча, віддалився ти від мене ще багато днів тому. (А чи наближався взагалі?)

Іноді мені здається, що я вигадала все, включаючи свої почуття до тебе. Насправді, мені б хотілося, щоб це було саме так. Адже тоді я зможу прибрати 'це' зі свого життя.

Але важко. Важко без тебе. Нестерпно без тебе. І, мабуть, ще нестерпніше знати, що тобі байдуже. Б а й д у ж е.

"Когда видишь человека, с которым только что расстался, понимаешь, что он родной, близкий. Но его словно подменили, и он ничего не помнит."

Рідний мені і близький. Проте не пам'ятаєш.

Ще ніколи мені не було так погано через власну брехню.

Я розумію, що розчарувала одну з найближчих мені людей. Розчарувала людину, яка вірила мені. Це така дрібниця, але мені так паскудно. Я не знаю, чи буде в нас знову все нормально. Я не можу дозволити собі втратити ще одну людину з таким прізвищем. Не пробачу собі.

Зрозуміла одне: його маму ціную більше, ніж свою. Хоч це й жахливо звучить. Дуже люблю її і боюсь втратити. Вона єдина, хто мене розуміє.

І ще одне пообіцяла собі: ніколи не брехатиму людям, яких люблю. Це важко.

І ще.

Зустріла хлопця. І він сподобався мені. Та й я йому, начебто. Сказав подрузі, що я дуже вродлива. Так дивно знати, що хтось вважає тебе вродливою, що ти подобаєшся комусь.

Можливо, зможу с ним забути про нього. Хотілося б.

Сьогодні мама спалила мене, що палю.

Крику було, охх.

Вона цілком права, з одного боку. Мені б також не хотілося б, щоб моя дитина палила в такому віці.

Проте, з іншого боку мені хотілося б, щоб вона з більшим розумінням поставилась до цього. Зрештою, не від хорошого життя я почала палити.

Змішані почуття.

Бажанням властиво збуватись - ми знову спілкуємося.

Проте чомусь мені зовсім не радісно. Я обпеклась тобою зовсім нещодавно, тож опік ще саднить, і я боюсь обпектися ще раз. Мені страшно, що зараз я знову дозволю собі звикнути до тебе, а потім буду днями й ночами не спати від "ломки" по тобі.

Не хочу. Тому залишайся назавжди, будь ласка.

Так гидко на душі через те, що не можу розповісти тобі про почуття до тебе ж. Гидко, що все, що я можу - це писати у блог, ніби звертаючись до тебе.

Так багато того, що я тобі не сказала. Не змогла.

Чому я маю брехати тобі, що в мене все в порядку? Чому маю брехати, що зовсім не плачу щодня і щоночі, що продовжую жити далі?

Я не хочу так. Проте стримує мене лише думка про те, що якщо я скажу тобі всю правду, ти будеш почуватися ніяково. Адже ж ти надто ідеальний, будеш відчувати себе винним.

Хоча, знаєш, ти і справді винний. Нічого бути таким ідеальним. Таким чуйним. Турботливим. Смішним. Розумним і талановитим. Вродливим.

Через твою ідеальність втрачати тебе ще нестерпніше.