konstruktor_ego

Менше знаєш - більше дура.

я охерел просто

коли я приходжу додому випившою - я хочу у всьому розібратись.

хочу знати, чи не вигадала я тобі твоєї неймовірної гармонійності, твоїх легких довгих пальців з мякими подушечками, твоєї шалено дівочої звички торкатись свого волосся, всієї твоєї холодної приємності там, по ту сторону.

хочу знати, що таке далеко, а що таке справді близько. хочу знати, закохана я чи ні. чи вміють люди отак безглуздо, як я? закохуватись. чи можуть мати шалене везіння, чи існують такі приемні співпадіння.

будь тут, звітуй про кожен свій крок у твоїй квартирі, ховай пальці в хвилі леткого волосся, поправляй окуляри, скажи як називае тебе твоя мама. блять. будь. будь тут.

я ніхуя не можу. я не вмію нічого, мені усе важко, я не вмію цінувати, не вмію втримувати і триматись за когось. я ненавиджу чекати і боюсь спонтанностей, я не вірю в те, що бажання збуваються.

я ж не знаю, чи все воно було б так само тепло і багатообіцяюче, якби ти лежав у моєму ліжку. чи такі направду органічні і гармонійні синяки від недосипання, чи теплі руки, чи кашляєш ти, коли затягуешся цигаркою. чи багато я знаю, взагалі? про дві повних ложки цукру в чай, про полуниці, про кров з носу. це багато чи ніщо? це далеко чи це близько? це правильно чи не правильно?

що це за ванільний пост в бложику?

за двадцять четверта. у мене чудовий настрій. я щаслива, я налякана, я стомлена, я голодна. 3:37. а я слухаю інді.

розпущені,

мов повіїї

в дешевих

клубах

кІнці

мого волосся

пахли паленим.

ти їв полуниці,

я - ненавиділа

трепетні ягоди їсти.

наче

цілувати

статеві губи.

аби тільки мені памятати

всі ці

риси вічно.

якого біса,

юначе,

все в тобі

таке полуничне?

А ти асоціюєшся у мене з полуницями,

з усією цією еротичною хуїтою,

до якої ти стосунку зовсім мати не можеш

у мене буде самотнє різдво

боязно. як би не було тобі десь опівночі сам на сам.

ах, який ти складний. але я настільки права в своїх переконаннях, настільки стомлена, настільки краща або настільки дурна, що хочу тебе. і чекаю тебе.

ні, зазвичай вдень, так щоб свідомо, то я не чекаю. я з настроем, я зайнята, я буваю задоволеною, щаслива я. а коли сама вночі в кімнаті то чекаю. як покинута матір, як задрипана собака, як закохана проститутка. навигадую собі різних душероздираючих епітетів і порівнянь і чекаю.

а я проведу всю ніч з новою збіркою Лазуткіна. справді хороша чоловіча лірика краща багатьох приємних речей.

два останні найпесимістичніші дні року я проведу як грьобана оптимістка. летс гоу)

де моя ізабелла в старому кінотеатрі на сеансі за 15грн, де мої поцілунки в холодній темній залі, де моя музика, крадена з твоїх аудіозаписів.
де твоє " я скоро приїду", якому я б не вірила знову і знову.

бывает, что у меня либо фатально плохое настроение, либо удивительно хорошее, в обоих случаях я слушаю red samary и понимаю, что это лучшая музыка, которую я только могла бы слушать в данный момент.

я багато чекаю від завтрашнього дня, я багато зробила для завтрашнього дня

батарейки сіли

в безпровідній мишці

з дому вийти купити лєнь

прівєт, тачпад,

на нігті,

випадково, реагувати не навчився?

нє?

ну всьо, пака

хуйзимавагинаснег

мені нічого від тебе не треба. тільки говорити про тебе в барі з подругами, дзвонити тобі перед сном. тільки називати твоє християнське ім'я, коли плакатиму через сварку з мамою. можеш бути пустим всередині, можеш називати мене чужим іменем у ліжку, можеш не голитись два тижні. я тебе всеодно хочу. морально.