коли я приходжу додому випившою - я хочу у всьому розібратись.
хочу знати, чи не вигадала я тобі твоєї неймовірної гармонійності, твоїх легких довгих пальців з мякими подушечками, твоєї шалено дівочої звички торкатись свого волосся, всієї твоєї холодної приємності там, по ту сторону.
хочу знати, що таке далеко, а що таке справді близько. хочу знати, закохана я чи ні. чи вміють люди отак безглуздо, як я? закохуватись. чи можуть мати шалене везіння, чи існують такі приемні співпадіння.
будь тут, звітуй про кожен свій крок у твоїй квартирі, ховай пальці в хвилі леткого волосся, поправляй окуляри, скажи як називае тебе твоя мама. блять. будь. будь тут.
я ніхуя не можу. я не вмію нічого, мені усе важко, я не вмію цінувати, не вмію втримувати і триматись за когось. я ненавиджу чекати і боюсь спонтанностей, я не вірю в те, що бажання збуваються.
я ж не знаю, чи все воно було б так само тепло і багатообіцяюче, якби ти лежав у моєму ліжку. чи такі направду органічні і гармонійні синяки від недосипання, чи теплі руки, чи кашляєш ти, коли затягуешся цигаркою. чи багато я знаю, взагалі? про дві повних ложки цукру в чай, про полуниці, про кров з носу. це багато чи ніщо? це далеко чи це близько? це правильно чи не правильно?
що це за ванільний пост в бложику?