люди змушують мене розчаровуватись, негадуючи, яке я стерво. хай скільки завгодно говорять мені про ефект бумерангу, про карму, про те, що все тимчасове і мені з гаком повернеться все найгірше. нехай бажають мені сліз і повільногот тління у пеклі, чого завгодно, прокльони на будь-який смак. тільки аби ніколи незачіпали тебе своїми реченнями, не клали оком на єдиний мій скарб. для мене це так важливо і так дорого. хай говоритимуть про все, що заманеться, тільки не про тебе, тільки не ти. я фатально боюсь слів " я люблю тебе", але мені все частіше хочеться те, що я відчуваю покласти у скриньку і ковтнути ключика. мені здається, я не можу більше бавитись в лікаря, не можу просто рятувати тебе від самотності, задовольняти твої фізичні потреби. я можу дозволити собі чогось лячнішого, більшого і мабуть, кращого.