Саша) Типова 11-класниця, у якої важкий вік і прибамбаси в голові.
Коли немає кому виговоритись, залишaється рідний viewy♥
Цей блог ще колись завела просто для себе, власних думок і щоб просто писати, адже я це люблю)
Нарешті здійснилося те, чого я хотіла і планувала вже дуже довго. Вже протягом 2-х тижнів я ходжу в зал, щоб удосконалити своє тіло. А з вчорашнього дня я ще й сіла на ПП (правильне харчування). Сподіваюсь, так триватиме і надалі й крім тіла я ще й почну займатися нормально підготовкою до ЗНО, бо так далі продовжуватись не може.
В мене, здається, починається та сама осіння депересія.. Ну а як ще можна назвати те, що нічого не хочеться. Взагалі немає нічого такого, що б я точно знала, що хочу… Осінь, вона така
От нарешті, після довжелезної паузи майже в рік я повернулась на цей теплий і такий рідний та атмосферний сайт♥
Переглянувши минулорічні свої пости тут я зрозуміла, що наглядно змінилася…
А й справді, було багато різних обставин, дій, виборів, людей, які змінили мене.
Найбільше мене змінило це літо.. Літо 2016. Воно було незабутнім♥ Незабутнім в плані веселощів та з іншої сторони - в плані вдосконаленості власного "Я".
Я виросла у власних очах. І я пишаюсь цим, адже що може бути краще за усвідомлення власної вдосконаленості?
Это глупо, когда по щекам слёзы.
Это больно, когда утром нет чая.
Это сухо, когда в душе лишь морозы.
Это странно, когда нет на уме мая.
Это верно, когда уходят без шуток.
Это правда, когда говорят очень странно.
Это что-то, когда нет его фоток.
Это глупо, согласна, обманно.
Это ложно, когда говорят в меру.
Это шок, когда говорят правду.
Это глупо, когда не было веры.
Это сложно, когда разные нравы.
Это тупо, когда нет абзацов.
Это больно, когда есть замена.
Это странно, когда нужны ей палацы.
Это глупо, лечиться по венам.
Так бывает: вы с малых лет вместе. Браслеты там всякие, цепочки, обозначающие дружбу, ссоры по глупым причинам. Каждый вечер звонки, разговоры не о чем, по часа так два в среднем. Всякие приколы и шуточки, которые другие не понимают. Так проходят недели, месяцы, годы. И тут начинается именно то, чего так боялись в детстве: звонки всё реже, разговоры короче, встречи раз в пол года. Уже другие приоритеты, другие друзья. И уже не с улыбкой, а с некой тоской вспоминаешь те годы, когда вы были не разлей вода, когда считали, что эта дружба будет длиться вечно.
мені хочеться часом забути про тебе назавжди
ніколи не згадувати, не бачити, не чути
хочеться, щоб забрали тебе невідомі поїзди
без можливості коли-небудь повернутись
мені хочеться часом тебе не знати
але тут я згадую найголовніше
тебе у мені так багато
що ти проростаєш терновим цвітом
у мене ран з кожним днем все більше
і лікувати їх кимось іншим - безглузді спроби
печаллю просякнуті всі мої квіти,
які росли у мені до цього
мені хочеться часом забути про всіх назавжди
нікого, крім тебе, не згадувати, не чути
хочеться, щоб забрали нас поїзди
без можливості коли-небудь повернутись
Последний звонок.. это всегда тяжело.. особенно выпускникам. они ведь больше никогда не вернутся в стены родной школы.. а так то это весело) ведь впереди каникулы, лето отдых) у кого-то ещ1 экзамены (желаю всем хорошо провести лето и сдать все экзамены на отлично :)
Самые популярные посты
