I Shot Andy Warhol

Мечты разные… И пути их осуществления тоже… получается, что выбрав неверный путь, можно распрощаться с мечтой, даже не приблизившись к ней

Я як малявка, тащюсь просто від сонця, я абажаю сонце і я абажаю таку погоду, я мелочний чілавєк, для мого харошого настроєнія просто треба сонячна, тепла погода. Я даже не нию в такі дні.

Я тут зайшла на кухню і подумала про те, шо я її люблю. В нас дуже красіва і уютна кухня на квартірі в Луцьку, моя єдина розрада в цій квартірі, хотя там ніколи хавчіка і не буває. Ще я подумала, шо я люблю дуже свій ноут, я не знаю, шо буду робить, коли йому прийде канєц, а цей час не за горами, а ще я абажаю Чака Паланіка і по правільном буде не Чак Паланік, а Палагнюк, так по укр. і по англ. правільно, а все того, шо у нього коріння українське. Мабуть, ніякі книжкі так не люблю як його, це просто треба так вміть писать, шоб всі ахуєвали. Ще люблю Плейсібо і Аємкс, мої генії музикальні, мої музи. Я багато чого люблю, я дуже любвіобільна.

Кожен раз, коли я попадаю на любу "тусовку" я панімаю якій я социопат, і кожного разу я питаю себе, шо мене заставило піти туда і не нахожу атвєт, але обично в такіх сітуациях мені помагає алкоголь, бо мені стає тоді просто похуй на окружающіх, но блять не цього разу, нє. Мені цього разу даже алкоголь не поміг. Зборіщє бухіх, непонятних людей: п"яні 16річні дєвкі, в міні юбках і високіх сапогах, мажорні діти під чімось, п"яні пацани, які питаються тебе заєбать своїми вапросами, а і да реп, реп, якій я терпіть не можу(ну якшо це не кані вест чі емінем, ну або ліл вейн), а це не вони, ця непонятна музика, тупе освіщєнія і вобщє блять окруженія заставило мене ахуєть і понять, шо я ненавіжу всьо такі людей. Я не люблю чужих людей. Я питаю себе часто: "Катя, нахуя тобі воно, нашо ти прикідаєшся норм чілавєком, якій тіпа може общяться з людьми?", а потім сама собі атвічяю: "Хм, ну чого б нє? Попитка не питка, можна попробувать", а потім я ахуєваю, бо це не катя, нічьо не нада пробувать, не треба іти протів того шо тобі нравиться, мені нравиться не посіщять такі вєщі і я не буду. АЛЕ, я не жалію, шо я сходила, бо знаєте, я поняла, шо я адекватний дуже чілавєк, да, я себе абажаю.

Вчьора передивлялась свій блог, всі ми любим таке робить. Карочє дивилась пости і записи свої минулорічні, якраз в той період, коли був тяжкій період в моєму житті, на душі було ужасно, а от пости і записи були вобщє якоїсь більш менш позітівної і обичної тематики, я карочє веду до того, шо я поняла наскількі я можу вміть скривать чуства як би погано не було, ніхто ніколи не узнає шо у мене твориться всередині, бо я ніколи не зможу вивернуть це назовні, даже на вьюі.