Мафия скорбит

В бессонных ночах есть все-таки своя романтика, своя магия и неподвластная осознанию сила.

как в старые добрые времена - ты делаешь мне больно,
я пригубила б вина, но даже это невольно.
Боже, какая зима! Я не люблю тебе больше,
Но когда вижу этот прекарсный снег на подошвах
Я хочу верить что ты его видешь тоже.

Я хочу верить, что ты не напишешь больше,
но ты не читаешь мысли и снова все то же.
Я не люблю, но всегда о тебе тривожно
Думаю, говорю очень осторожно
Когда падает снег, хочу, чтобы видел ты тоже,

Зимнее волшебство, и в этих чарах может
Я о тебе забуду, робко, неосторожно.
И ни стиха больше, и не слезинки града,
Под Новый год всех дороже будет такая награда,
Забыть человека-солнце, забыть человека ада.

Снег ровным блеском ложиться, видимо он не знает
Как кто-то по ком-то скучает,
Не бережет и души не чает, печально,
Когда поздно осознавают, но все же когда-то
истина, под толстым шаром снега, подснежником проростает.

Я вижу, как мой город кутает снег,
Я вижу, в окне темно-желтый свет,
Я разбавляю вечер безумной речью
И когда город обнимает ночь,
Тебя обнять совсем некому.

Це тьолочки всігда умнііНекоторі і в 26 ведуть себе як уйобки а ти хочеш щоб він в своі 16 думав про щось незамнее справжнеее

сумно(((22:48:10

Та нічоо давай веселитисяя
Наприклад через 12 днів кінець світу

юххууу

А ти все еще девственица

аххаха я все еще имею шанс быть спасенной Богом

Но ты вся для него
Не значишь
Но любишь его

Я вигадаю шифр цьому слову, нехай це буде "читати".
Тепер розкажу гарну милу історію про одну книжку… Якось я захопилась, і було так цікаво читати її, дивитись на неї, поруч з нею я змінювалась, читаючи, я змінювалась. Але так трапляється, що книжки закінчуються, зазвичай на найцікавішому моменті. Книжка пішла, а я страждала, я шукала зустрічей з нею, будь-чого. Але книжка вибрала інших читачів.
Цікаво й те, що я любила книжку не повністю віддавшись, як тільки ми з нею зближувались, майже ставали одним цілим, я закривала її, мене вже не цікавив її сюжет, здавалось, що написана вона про мене. Тоді з часом, книжка ставала мені чужою, бувало знущалась, її сюжет став мені незрозумілий і півроку, чи більше, я не торкалась її сторінок, потім іноді я читала цитати цієї книжки, а вона змінювалась, ставала вульгарна, її обкладинка була непривітна і я соромилась аткої літератури в своїй шафі.
Та книжка зводила мене з розуму, ось уже 5-ий рік я не можу повністю збагнути її сюжет. А може він занадто простий, а я по дурощах свої дитячих шукаю там Код да Вінчі? Чи може він як вища математика - просто не моє?
Так і як же воно не моє, коли моє? Коли в присутності цієї книжки мене не цікавлять інші, я беру ті книги, гортаю і вони не затримують мене ні на секунду, я читаю перші сторінки цих книг, щоб ця найголовніша страждала і щось там відчувала.
Я вже й не кажу нікому, що досі не можу покинути цю погану звичку - читати книги не моєї площини, подруги кажуть, що та книжка занизького для мене рівня. Але я ж її недочитала. Я не люблю мати нерозгаданий сюжет у шафці. Я люблю читати. Я люблю ту книгу, чи, може, я просто гравець? Чого ж тоді близькі стосунки з книгою мене відлякують? Я знаю, є й інші цікаві книги, яскраві палітурки, але перебороти себе і придбати їх, не вистачає сил.
У мене є одна недочитана книга. Ти - моя недочитана книга, яку я не люблю, але й покинути не можу. Мабуть, на твоїх сторінках є історія про нас двох, якщо все так відбувається.
Я вигадала шифт цьому слову, але розшифрувати почуття - немає сил.

"Отак-от це робиться!"

— Знаешь в чем фишка?
- В чем?
- Надо просто меньше табака.

Оно дорогого стоит веди себя достойно, важен твой настрой и береги свое здоровье

И честное слово, от взгляда такого скрываются редко.

я делаю тему к своему милому блогу, а должна заниматся информатикой. взаимозаменимо вроде, скину учитильнице ссылку на блог, скажу чтобы подписывалась.

https://invisiblegirl.viewy.ru/
блог українською)) неймовірно!) вітаю тебе на моєму блозі)

чистую правду всегда тщательно отмывают от грязи

на улице ветренно очень, и мне срывает крышу, шифер летит во все стороны, вокруг никого не слышу
Ты мне пишешь, и вовсе неважно, какая к черту погода

Три слова — это два слова.