Тільки ти собі до часу посивів в еміграції на Внутрішній Монголії… Хоч і не новокаїн, але знеболює нікельована монетка голосів, що дзвенить об тебе – ніби об перон вже давним-давно закинутої станції. Ти один з цієї армії повстанців залишаєш голоси, а не патрон. Але світ уже прогнувся і просів під навалою самотності незримою, і єдине, що на нім тебе утримує – нікельована монетка голосів.