Я вітаю тебе із цього світу, де так різко відчувається твоя нестача.
Привіт… привіт із глибини серця, із найтемніших закутків душі пишу ці слова тобі.
Вибач, що з кожним разом все рідше. Спогади про тебе - невимовний біль, хоча порівняно з твоїм - мій біль - це ніщо.
Боляче усвідомлювати, що все, що я маю при собі на згадку про тебе, - це спогади.
Мабуть, то найбільше горе, коли від людини залишаються лише спогади. Частину серця замінили спогади. І кожен із них - біль. Думки заповнені сумішшю болю і любові спогадів. Дивно якось і моторошно.
Я люблю тебе. Крізь віки. Вночі, коли читаю молитву тобі.
Кожного дня ти - моя молитва. Кожного дня з дня твоєї смерті. Ти в моїх думках, завжди, весела і дзвіноголоса, блакитноока і усміхнена, вітряна і відповідальна, турботлива мати і найкраща подруга, невтомна і така тендітна водночас, ніжна і беззахисна, хоча частіше ти боролась невтомніше ніж наймогутніші чоловіки, розуміюча і співчутлива, така моя і така рідна, тепер така далека…
Я люблю тебе, крізь віки, крізь тисячі інших почуттів до тисяч інших людей. Назавжди в моєму серці, нічим не замінити тебе, нічим не полегшити біль втрати. З тобою відійшла у небуття частина мене, невідновна, нетлінна.
Будь поруч зі мною, думками, дивись на мене зорями, літаками, вітрами і сонцем, веселками і місяцем в повні. За тебе кожна моя молитва. Про тебе мій біль.
Я люблю тебе.
У неба є очі, і вони - твої.
Дивись, як я люблю тебе.