Привіт. Я знаю, що ти мене чуєш. Знаєш, тебе так давно вже немає. 5 місяців і 9 днів. Я рахую. Сама собі наказую рахувати. І соромно, що іноді відчуває себе майже щасливою. Ненавиджу себе за це. Я клялась, клялась перед твоєю могилою, що більше ніколи не буду щаслива, бо на цьому світі немає тебе.
Знаєш, це так неправильно, що всі ці люди, твої друзі і родичі, твій чоловік і діти, і навіть я, - ми всі починаємо забувати, зникає постійний гіркий біль. Це так неприродньо. Я не вірю, що час лікує. Хіба забуття - це ліки? Ліки від гіркого болю втрати найріднішої людини? Немає таких ліків, немає таких лікарів, які б повернули частинку мого серця.
Знаєш, я щодня згадую тебе. Згадую, і розумію, що боюсь просто забути твій голос. Колір очей, манеру говорити. Я боюсь забути, як багато ти означаєш для мене.
І якщо мені колись скажуть, що любові немає, це буде найвідвертіша брехня. Тебе немає уже 5 місяців і 9 днів. Та хіба стала моя любов до тебе слабкішою? Я не матиму права вимовляти твоє ім`я, якщо раптом зловлю себе на такій думці.
Якщо мені скажуть, що любові немає, або про те, що вона вмирає разом з людиною, то я не матиму пояснення цим сльозам, які в цей момент важкими краплями падають на стіл.
8 днів тому тобі повинно було виповнитись 38 років. Опівночі я зустрічала твій День народження. Я пам`ятаю. І якщо я коли-небудь забуду про це, то стану найжалюгіднішим зрадником у світі.
Тебе немає уже так давно. Я боюсь забути, як сильно я тебе люблю. Як боляче мені було, коли ти помирала. Мабуть, було б не так боляче, якби все сталось в один момент, якби ми не чули діагнозів і прогнозів, було б може легше… Ти помирала на моїх очах, майже рік. Рік я плакала ночами, рік я хотіла, я намагалась вірити в краще, я молилась за тебе, щодня. Я не перестала робити це досі. Кожного дня моя молитва звучить за тебе. І я стану найстрашнішим брехуном, коли перестану це робити.
Я бережу зразок твого почерку у книжці, яку давала тобі прочитати в твої останні кілька місяців.
Я бережу ту книжку. Панас Мирний "Повія". Книга про долю однієї нещасної дівчини.
Я бережу усі спогади про тебе. Моя найдорожча колекція.
А тепер у мене питають, чого серце болить.
Я дивуюсь, чого воно ще б`ється після всього.
Біль - це природньо. Біль - це твій голос у мене всередині. Я чую його щодня. Боюсь забути.
Амінь.