http://vk.com/id20294900
https://twitter.com/annaleleka
Блог Тараса) - моєї подруги, колеги та просто хорошої людини) Усе, що написане нею, варте прочитання) Не лінуйтеся, читайте))
Розвиток українського книговидання – це питання не тільки економічного становлення інформаційного ринку в Україні, а й культурного, духовного та інтелектуального розвитку суспільства, його успішної конкуренції та співробітництва на світовому рівні.
На жаль, в Україні книговидання характеризується низькими показниками випуску продукції. Я вважаю, що це проблема саме економічного і правового характеру, бо в Україні досі не існує чіткої, виваженої та системної державної політики щодо стимулювання книговидавничої справи.
― Стан українського книговидання – критичний. Криза вдарила по книжковому ринку, на 12% зменшився обсяг видавництва книжок. Мабуть, таке падіння буде ще років два. Також проблемою є те, що величезна частина книжкової продукції реалізується в Україні нелегально. Українське книговидання буде розвиватися, якщо не відміняти пільги щодо книговидавництва, розширити мережу реалізації книжок. Якщо в Україні буде хоча б 2 000 книгарень, то вже тоді можна говорити про стрімкий розвиток книговидавничої справи. Загалом же, якщо стабілізується економіка нашої країни, то підтримка вітчизняного книговидання збільшуватиметься, – коментує ситуацію Олександр Прилуцький, директор черкаського видавництва «ІнтролігаТОР».
Важливо також, щоб держава створювала сприятливі умови для розвитку книговидання, фінансувалися бібліотеки. У свою чергу видавництва мають більше працювати з читачами і популяризувати талановитих письменників. Чи будуть тоді позитивні зрушення в українському книговиданні – покаже час, зусилля держави, видавців і авторів.
Альбіноси ‒ люди, які від народження позбавлені природного пігменту ‒ меланіну. Життя цих людей ‒ безперервна боротьба. Боротьба за життя і здоров'я. Боротьба за право бути такими, як у сі ‒ нормальними членами соціуму. Але варто хоч одному з них з'явитися в суспільстві, і вся увага буде прикута до незвичайної зовнішності людей-альбіносів. Вони не просто відрізняються від більшості людей, що живуть на планеті - їх видно на відстані. Їх дуже мало, всього лише 1,5% від загальної кількості людей, але про них знають всі, і далеко не всі прихильні до них.
Чи замислювалися ви коли-небудь наскільки складно бути "білою вороною" серед таких "різнобарвних" людей? При цьому відрізнятися не внутрішніми якостями, які, можна приховати, а відрізнятися зовні. Коли твоя інакшість викликає здивування, цікавість, а часом, зневагу і ворожість.
Проблема альбіносів дотепер нерозв'язна для вчених і лікарів. Максимум, що вони можуть зробити для "безбарвних" людей ‒ допомогти скорегувати зір. Адже більшість альбіносів хворі на косоокість. Унаслідок того, що позбавлена захисту райдужка сильно страждає від будь-якого світла і, щоб бодай хоч якось її захистити і усунути неприємні відчуття доводиться часто моргати (горизонтальний ністагм). Крім того, альбіноси схильні до жорстокого впливу сонячних променів, змушені закривати тіло непроникним одягом, завжди носять сонцезахисні окуляри, щоб уникнути опіків і розвитку всіляких пухлин. Постійний стрес через незвичайну зовнішність часто призводить до порушень психіки. Не поодинокі випадки олігофренії (уроджене слабоумство), імунодефіциту і, навіть, передчасної смерті. Багато жінок-альбіносів безплідні.
Та не всі люди-альбіноси ховають себе за непроникним склом окулярів і щільних завіс. Є й такі, чия доля і кар'єра стали справжнім прикладом того, як із, здавалося б, вродженої вади зробити те, що не просто зацікавить суспільство, але й змусить захоплюватися його. Ще в 70-х роках світ був захоплений незвичайним і яскравим рок-дуетом ‒ братами Джонні і Едгаром Вінтерами. Два довговолосих білосніжних красеня, височенні, близько двох метрів зростом, вони буквально «підривали» зали своєю енергією. Їхня зовнішність зачаровувала шанувальників і закохувала в себе прихильниць.
Нині не сходить зі сторінок модних журналів модель-альбінос Стівен Томпсон, кар'єра якого почалася з раптової фотосесії і дійшла до звання "обличчя модного будинку Givenchy".
Варто ще згадати і Конні Чиу. Як і всі альбіноси вона була змушена носити сонцезахисні окуляри і захищати шкіру від ультрафіолету, тому її родина переїхала в менш сонячну країну ‒ Швецію. Конні не замислювалася про модельну кар'єру до тих пір, поки рідна сестра, яка працювала костюмером у телешоу, не запросила її на це шоу, як учасницю. Звичайно ж, китаянка з ідеально білим волоссям і білим обличчям відразу ж запам'яталася там і знайшлися люди, які відчинили двері перед Конні в модний світ.
Ці люди, незважаючи на свою інакшість дають нам ще раз переконатися в тому, що головне – це бути собою, навіть якщо ти такий один на мільйон.
Цього дня я була вкрай пригнічена останніми подіями. Каменем спотикання стала довіра до дорогої людини. Думки поглинали мене. Коли важко - виходжу на вулицю. Березнева сирість закрадається у легені, від мокрого снігу починає крутитися волосся. Намагаюся проковтнути набридливий камінь, але він залишається тортурити моє горло.
Іду навпростець, дивлячись під ноги, не звертаючи уваги на світлофори, шумні компанії, репліки і біля сміттєвого баку помічаю чоловіка, посинілого від морозу, одягненого в брудне лахміття, який порпається у смітті. І отут на згадку приходять слова Ліни Костенко: «Комусь на світі гірше, ніж тобі». І я розумію, що мій поганий настрій не зрівняється з тим, що мусять переживати ці нещасні, позбавлені житла, кинуті напризволяще, безпомічні люди. Окрім цього чоловіка, такий спосіб життя в Україні ведуть ще тисячі безпритульних людей.
Не варто себе жаліти. Поряд з нами живуть люди, котрі дійсно потребують співчуття. Я, принаймні, маю затишну квартиру, одягнена і сита. А вони… Колись і вони були такими, як і я. Вони навчалися, працювали, мали будинок, сім’ю. Можливо, серед безпритульних багато неосвічених, аморальних, безпринципних і грішних людей. Але вони, насамперед люди, такі ж, як і ми!
А найстрашніше ‒ скільки серед цих безхатченків безпритульних дітей, які живуть у підвалах чи то й гірше. Коли старші безхатченки хоч щось мали у своєму житті, їх чомусь навчали, працювали, то діти ‒ ніби щенята, яких мама вивела і покинула у лісі. Але вони живуть, не скаржаться на життя, намагаються шукати вихід, щоб вижити. А ми нині, маючи сім’ю, квартиру, гроші, відчуваємо себе нещасливими, раптом якісь проблеми чи труднощі. У безпритульних дітей все навпаки: вони не мають дому, позбавлені материнської любові, але сповнені щирою радістю та життєлюбством.
Чому ж і ми не можемо просто радіти і не звертати уваги на такі дрібні проблеми? У нас немає настрою, нам зробили боляче і ми відчуваємо себе нещасливими? Згадаймо слова Ліни Костенко «Комусь на світі гірше, ніж тобі» і тоді ми простіше будемо сприймати витівки долі.
Пошук теми і сюжету твору для журналіста – це важливий етап творчого процесу. А тому, багато журналістів у своїй роботі стикаються з проблемою вибору теми та її оформлення. Тому я вирішила дізнатися, як вирішує це завдання Олександр Стрельчук – журналіст інтернет-видання «Про Головне».
— Олександре, як виникає тема вашого майбутнього матеріалу?
— Темою для моєї публікації слугує певний анонсований захід. Тобто, я вже наперед знаю, про що буду писати. Залишається головне – придумати навколо чого я буду будувати свою роботу. Не менш важливим етапом роботи є формулювання заголовку. Ти мусиш відразу обрати такий заголовок, який буде читабельним і відрізнятиметься від інших.
— Які проблеми постають під час вибору теми твору?
— Інформаційна політика сайту. Інколи, вона змушує писати не те, що ти хочеш, а те, чого від тебе вимагають. Наприклад, взимку у нас проводилися благодійні концерти – збір коштів для сімей загиблих на Майдані. На одному із таких заходів вдалося зібрати «аж» 200 грн. І я хотів описати це у своїй статті, розповісти про низьку відвідуваність і байдужість людей до горя інших. Бо, насправді, так воно і було. Але, головний редактор сказав, що, мабуть, була така погана організація концерту, якщо так мало зібрали коштів. Тоді довелося писати зовсім про інше.
— Скільки часу ти витрачаєш на пошук теми?
— Все, що я роблю, це читаю анонс і дізнаюся в друзів, хто там буде і що там буде. Якщо потрібно взяти коментар у публічної особи, то я попередньо готуюся і продумую запитання наперед.
— Чи маєш якісь теми-табу?Якщо так, то які саме?
— Не люблю писати на політичні теми, але доводиться підвищувати свою кваліфікацію, знання в політичній сфері. В основному, я більше зацікавлений у культурній тематиці. Музика, виставки, різні флешмоби – це мені ближче. Тут я відчуваю себе як риба у воді.
— А якими принципами керуєшся під час вибору сюжету твору?
— Принципи базуються на поняттях актуальності, ексклюзивності, резонансності, цікавості для якомога ширшої аудиторії. Для мене пріоритетним є те, наскільки моя стаття буде важливою для людей.
— На твою думку, чим відрізняється сюжет журналістського матеріалу від сюжету літературного твору?
— Разюча різниця між сюжетом у журналістиці і літературі – у стилі. У художньому творі ти не обмежений. У журналістському творі ж більше офіціозу, немає такого творчого розмаху в написанні. Журналістський текст, як правило, відрізняється гарною літературною, образною мовою. Тут недоречні канцеляризми, сленг, ненормативна лексика.
— Коли ти вже визначився з темою і сюжетом публікації, яким чином будуєш свій матеріал?
— Спочатку я пишу статтю повністю: розміщую фото, додаю коментарі. Потім обираю заголовок до матеріалу. Перед цим, я переглядаю заголовки інших журналістів, для того, щоб вони не повторювалися. Бо плагіатор – це не журналіст.
Я сегодня удаляю
лишние данные
отправляю в мусорку
свои мысли
стол освобождаю
И быстро-быстро
сую в черные мешки все.
что было дорого,
что грело.
пусть мне будет холодно,
ни до чего сегодня мне нет дела
Я охуела.
обещай мне 3 вещи.
всего 3 вещи, не так сложно правда?
-ты купишь мне кофе из такого самого "старбакса".
-мы сделаем столько совсместных фотографий, что каждая сволоч будет завидовать нашей любви.
и 3
-когда все это случится ты будешь любить меня.
прошу.
Отныне твоё место в черных списках.
И отлучила я тебя от дома.
Перевела тебя из касты "Близких",
В разряд "А разве мы с тобой знакомы?"
Дорогой Дед мороз!
Подари мне ведро кокаина
Принеси мне в подарок кровать.
Напиши мне стишок.И всерьёз.
Подари мне друзей.
/я скотина скотина скотина/
но которым на это насрать
привези мне любви
дед мороз.(с)
дни-набекрень
выпасть бы сердечными осадками на его город
сидеть и впитывать дождь балконный
утром цедить запах в кофейной джевзе
залипать на четверть себя, по локоть
и понять, что расстояния сошлись на избитый ровень
что я не болею тобой, лишь лечу простуду
когда просверлит виски, я растеряю всю суть.
туда, без обратно; слова на "раз-два-три "
да, я снова одна-вторая
верни мой героин, Бог.
мерзко.
а это что? это октябрь.
линии\вибрации струн.
все торопят друг друга.
скулы\щёки\губы\глаза.
друзья звонят?
молчания\мимика.
тёмные улицы. мерзость вокруг.
такие промокшие сапоги от луж.
недовольная мама. и надежда на что-то хорошее.
на то, что скоро всё будет хорошо.
где-то там, в августе всё будет хорошо.
порвать слова на буквы, сдуть с ладони
и замолчать на время/навсегда.
спокойно, без истерик и агоний,
без драм.
неметь, не говорить, не петь.
голубоглазо слушать
тебя, как эхо моих снов.
жить вечно/умереть
едино/тело/душно,
любить. без слов
ненужных,
вычурных,
натужных.
думаете, все, как в кино?
она сидит на подконнике, обнимая колени, плачет и думает о нем,
он стоит около каминной полки и смотрит
задумчиво на плюшевую игрушку, подаренную ею.
на самом же деле все гораздо прозаичнее:
она валяется вся зареванная в постели,
сжимая кулаки так, чтобы ногти впивались в кожу до крови,
а он ебет другую.
Меня тошнит от влюбленных девочек, которые бегают за мальчиками. Меня тошнит от сладких парочек, целующихся прилюдно и шепчущих друг другу слова о вечной любви. Меня тошнит от весны. Тошнит от всех тех, кто счастлив. Да блин. Потому что у меня все это было. И я сука все просрала.
Самые популярные посты
