Епоха блокнота і ручки

А ми й не планували. Просто йшли повз і тут де не візьмись хлопець із флаєрами. Каже: "Завітайте в "Атмосферу" у нас безкоштовне шампанське і знижки на десерти". Для чого? Я не можу бути врівневаженою, коли чую БЕЗКОШТОВНЕ. От ми і засіли там. нас пригостили одним, потім другим, потім третім бокалом. Ми ще з"їли морози і справді відчувалась влада у руках і незалежність. Хочу собі таке життя!

П.С додому автостопом, традиція після п"янки.

Насправді спершу було дійсно ніяково. Люди розсіювались по залу, не говорили між собою. Проте тільки-но пролунав гонг люди наче ожили, у КоММуні стало мов у вулику, гучно і радісно. Розмови лились, лунав сміх і віяло щастям. Проте, коли я почала слідкувати за людьми, помітила - ми не вміємо спілкуватись. У багатьох, а саме хлопців, був страх вести розмову, дівчата брали все в свої руки. Були навіть такі екзмепляри у котрих тремтів голос і тряслись руки. Це справді сумно. Пора щось змінювати. Олег (організатор) справді молодець. Він проявив власну ініціативу, а це ціниться. За словами Олега:"Хлопці зараз такі невпевнені, бояться підійти познайомитись. Вірно, я і сам такий. Проте, це проблема не лише чоловіків. У цьому винні обидві статі, від сучасних дівчат зачасту віє пафосом."Така ініціатива вартує аплодисментів. Давайте змінювати наше теперішнє заради майбутнього. продовжмо традицію "експрес побачень" у Львові. Тепер що третього четверга у КоММуні любовна атмосфера. Завітайте обов"язково.

Забагато гімна у голові, фекалії просто витікають на папір. Це наче марш самознищення, вірш без душі, вірш як лік.

***

Союз не найкращий, Немає реакції

Ми мов вибух на атомній станції

Ми як війна, як криза фінансів

Наче бунтарство без реверансів

Ти наче м'ясо, мрія голодних

Гроші для бідних, чай для холодних

Ти це тріумф, кубок найкращим

Я ж пожовтіла медаль, щастя минущим

Що поєднало? У чому помилка?

Ти наче ложка, я наче вилка

У їжі ти веган, я м’ясоїдка

Такі ми далекі, а ти наче сітка

Тягне до тебе як магніт до металу

Ким ми були і ким же ми стали?

Закохані? Ні. Щасливі? Не дуже…

Коханням своїм життя ти спаплюжив

Не даєш мені жити, з тобою не гоже

Пробач мені, любий, без тебе - не зможу.

(Вікторія Солов'юк - 19.06.2013)

Елементарно хіба не так?! Тільки от навіть в такий сонячний день люди носять з собою сумні метеорологічні прознози. Я зараз стою у маршрутці і усміхаюсь пасажирам, для них це дивно, тому вони часто переглядаються в мою сторону. Бути щасливим тепер дико. Погодьтесь звучить жахливо.

Виконано успішно. Для того аби відтворити це вам знадобиться: - юрба активістів; - пуста кімната; - серіал (пропоную "Американські жахи", спати не будете. Це гарант.) - філософські теми; - багато кави; І ви не спатимете усю ніч. Ну якщо ви особливо потужна соня - візьміть банку з розпилювачем і цідіть собі в очі :) . А ще вас може взбадьорити страх. Це дуже допомогло нам. Отож уявіть, 4 ранку, ви закінчили дивитись серіал жахів, у гуртожитку тиша і тільки десь вдалині чути тихенький стукіт. Спершу його було ледь чутно, проте згодом він сильнішав, сильнішав, притих… Ми вийшли на кухню і я кажу Тані: "Тут відкритий балкон!", ми замовкаємо і всю ж секунду я бачу руку на дверях. У мене панічний ступор, у Тані теж. На кухню різко забігає невідомий хлопець, прикладає палець до губ і пошепки запитує "У вас блок відкритий?". Я автоматично махаю головою і починаю істерично сміятись, задаю йому кілька запитань на які він звісно не відповідає, а просто зникає. Дивина. Що можна робити на моєму балконі о 4 ранку, людині яка гарантовано не живе у мене на поверсі і яка немогла зайти на нього крізь наші двері. Сотні запитань. Швидке серцебиття. Бадьорість 100%.

Після року життя у Львові соромно зізнаватись, що ніразу не був тут у кіно, адже кінотеатрів море. Мій список поступово змінює моє життя. Саме завдяки йому вчора ходила у кінотеатр Довженка.

Фільм, який ми обрали - комедія "Мальчишник. Похмелья". Це специфічна комедія з моментами екшна та американським гумором. В цілому фільм дуже середній, тішили красиві чоловіки і як завжди чудовий Зак Галіфіанакіс [ідіотське прізвище, не впевнена що написала його правильно]. До того ж кінотеатр зробить з будь-якого фільму щось вартісне, особливо якщо зал повністю пустий.

Завжди мріяла про домашній кінотеатр і тут мені подарунок-компроміс долі. Ну що ж, ти перевершила себе. Аплодисменти стоячи!

Я ледь не померла від Coca-Cola. Один ковток і відсутність дихання, страшний кашель, сльози… А ви не боїтесь що це різдвяне диво добереться і до вас?!

Виконати це завдання 14 числа, було на межі неможливо, оскільки це був день страху, напруги, несправедливості, сліз, розчарування. І місця радощам аж ніяк не було. Тому це завдання я виконувала вчора. Цією миттю був несподіваний похід на джаз фестиваль. Ніколи не цікавилась джазом, але це та музика, яка децибелами залітає тобі у душу. Від неї наче пташки у тілі, які відлітають далеко і забирають будь-яку тугу. Атмосфера сприяла моєму щастю. Усі сиділи на травичці, випивали, курили, раділи, любили, просто жили і старі, і молоді. Тоді я і полюбила людей (думаю скоро минуть симптоми).

Таке дивне відчуття, наче ти пишеш найближчій людині і хочеш розказати їй все-все. Спершу було складно підібрати слова, а далі так поперло що списала 4 сторінки. Усього писати не буду - надто інтимно вже, але напишу уривки. Це капсула у 10 років. Лист у майбутнє.

• " Дивно. Лячно і так складно дібрати слова…Важко придумати гідний початок. Писатиму не думками, а потоком свідомості. Тоді це буде лист не від мене, а від душі. Пора вже і їй дати слово… "

• " …Як ваше особисте життя? Гадати навіть не потрібно, що обручка вже на пальці. Як довго ви разом? Уже відсвяткували дерев'яне весілля? Сподіваюсь він ще досі затикає твої уста поцілунками і робить тобі масаж спини. А ти, надіюсь, уже навчилась нормально готувати? "Мівіна" - це не варіант, жінко, пам'ятай про це… "

• " …У вас є діти? Гадаю, що є. Вікторія, ви і слово "мати"?! Для мене це щось схоже як "андронний коллайдер" і "макарони по-флотськи" - несумісні речі. Хоча хтозна-хтозна… "

• " …Як там мама? Ви не сваритесь? Знаю, ми з тобою були не найкращими дітьми, але сподіваюсь ти хоч зараз усвідомила наші помилки. Цінуй її! Батьки не вічні, пам'ятай про це. Прислухайся до її порад, у неї більше життєвого досвіду. Не переч їй НІ-КО-ЛИ. Приїзджай у гості, довіряй їй виховання своїх дітей. Цілуй…життя не вічне… "

• " …Як твої друзі і чи є вони у тебе сьогодні? Ти не подумай, люба, я тебе не принижую, але ж ти сама знаєш, як час пожирає людей довкола…А ті, хто залишився - цінуй їх несамовито. Підтримуй! Довіряй! Допомагай! Позичай гроші, ходи у гості і хрести їхніх дітей… "

Щойно гасила пожежу. Я розумію що рукописи не горять, але, люди, це не стосується матраців. І взагалі, кидайте курити, а то ті недопалки вб'ють не тільки вас, а й ваших близьких.

Здається дурість так? Якщо у вашій голові була саме така перша думка, тоді спішу вас розчарувати - у вас сумне життя. Ці маленькі бульбашки викликають стільки щастя, всього 3,50 коп. а ти починаєш сяяти та й люди довкола теж радіють. Заради таких милостей хочеться жити.
Особливо кумедними були хлопчики у трамваї. Діти це справді ті, хто вміють радіти. Нам є чого в них вчитись.
Як сказав Ромчик "Бульки летять в небо, а потім в космос". Не сприймайте буквально, думайте глибше.

Закинути вчора не було можливості, а писати про фотозвіт погодьтеся тупо. Тому кидаю сьогодні.
Отже, вчора ми здавали іспит, перший серед 5. Попереду ще стільки всього, але механізм уже запущено.
Далі були пари акторської майтерності(ось вам кілька фото із робочої майстерні). Ми готуємо уривки Чехова. А погодьтесь, Чехов це дуже складно. Та й ми не актори, тому репетиції це святе.
Ну і і звичайно наш рідний ЧАС ПОЇСТИ. Годі й рахувати скільки годин було там протрачено і скільки пива випито.
P.S Ще однією особливістю дня був Таніне епічне падіння прямо посеред площі РИнок, але нажаль-нажаль фото немає. Проте це закарбувалось мені і багатьом переходим в пам'яті.

Я грузну у тобі, любове

З початку, до кінця і знову

Крокую колом цілу вічність

Обридла вже твоя циклічність

Дістало жити у тумані

Коли думки неначе п'яні

Дратують вірності кайдани

Зацвила ревність і обмани

Ось та ваніль і безпораддя

Ламаймо купідонове знаряддя

Наївність виженьмо за двері

Я пишу мітинг на папері

Мої слова це крик душі

Чи ноти волі це в мені? -

БайдУже[наголос на "У"]. Її ж прошу і я для себе

Мені би крила і польоти в небо.

Щойно відбулось таке, що ввело мене у ступор. Сиджу на іспиті, пишу, намагаюсь щось списати. І в цей момент до мене підходить викладач і забирає мою роботу. У мене м'язовий зажим. Тут він просить сісти і взяти заліковку (я продовжую бути в шоці), але виконую його вказівку. І тут відбувається просвітлення, він говорить цю ключову фразу "Це той випадок, коли людина працювала. Вікторія, я даю вам можливість поставити самій собі оцінку(я сприйняла це з сарказмом), в межах розумного - до 95 балів. В цей момент у мене відбувся емоційний шок і радість. Я думала, що кінчу на тому стільці. Я поставила собі 93 бали, але мене що досі не попустило. Навздогін він запитав "Чи є у вас притензії до мене?" у відповідь я посміхнулась і сказала, що молитимусь за нього. Здивування не сходило з мого лиця, воно довгий час було схоже на маску з фільму "КРИК" - побіліле і перекривлене. А чи вірите ви в такі випадковості