here I am

вибираю на сайті погоди опцію «інше місто»
в залежності від сезону – лондон варшава париж
бачиш – у світі цьому робиться зовсім тісно
я знаю що в тебе дощ і в якому районі спиш
я знаю що в тебе запара – шоппінг тусовки паті
я бачу на інстаграмі всю тебе серед жлобів
я знаю з яких вони родом і знаю в яких вони партіях
я ріжу у фотошопі мудацькі їхні лоби
у світі цьому так парко у світі цьому так тісно
та так тоскно самотньо й тісно
немов у прощальнім бою
і я на сайті погоди
в опції «інше місто»
вписую ім'я твóє
і адресу свою

автор: Юрій Іздрик

і знову пистаи комусь про свої відчування всередині, а потім видаляти історію повідомлень, побоюючись злому сторінки

чому я так прагну складнощів?

десь воно тут збирається, всередині, в області легень

збирається і каже: "привіт, я твоя весна"

втома, злість, нервозність

і навіть музика не допомагає

всі навкруги такі талановиті, стильні, розумні ну або просто мають залізний характер

а що я? здихаю від будь-якої образи, захлинаюсь у своїй ненависті, безпомічності. плачу і жалію себе. мене нудить від самої себе

виспатись і починати змінюватись

цей страх мене поглинає, топить, душить.

страх того, що ніколи не стану коханою.ніколи по-справжньому не кохатиму. ніколи не буду потрібна настільки, ну ви розумієте

ніколи, ніколи, ніколи не дізнаюсь про що ж ті книжки, пісні, вірші, картини, фільми, фотографії

страх заповнює думки, дії, розум і душу

усі змінюються. починають більше пити, закохуються, змінюють світогляд, навчаються макіяжу або розпусному життю, хтось дізнається що таке яскрава молодість далеко поза рідною домівкою, а хтось розуміє, що його кіт - єдина любов. світ - бурхлива ріка, що затягує нас у свою круговерть. і тільки я, здається, стою на березі

Вперше за такий довгий період хочеться писати про когось іншого. Більше того, пишеться. Людина, яку я абсолютно не знаю, але яка є мені по-своєму рідною. У нас спільні смаки і мрії, надії і віри. Нехай звучить пафосно, але є як є. Близький мені по духу, вперше схожий НАСТІЛЬКИ.

Як завжди зимно.

Надворі сніжно.

Навколо - тиша,

а в серці- ніжність.

З тобою музично

трохи незвично

бо вперше пишу

вірші

інакші

чужій людині

з чужого міста

ми серцем єдині

одного змісту

я маю надію

воістину вірю

це - не випадок

Можна нічого не значити - ні для кого, ні перед ким,
заховатися за волоссям своїм рідким
і виписувати рядки.
І у кожному ти ховаєш, немов заначку,
думочку-єдиначку:
хай ці люди, які собачаться, і які собачать -
хай вони нічого мені не значать.

Одболи мені по-одному або разом:
хай вони починають завжди усе разом,
хай вони підіймають мертвих і б'ють у груди.
Тут на вулиці - грудень, подивишся - також грудень.
Все, що можна, то це всередині, наче руди.

Мавзолеї або споруди -
як бенкети на попелищі.
Хай вони ніколи не стануть до мене ближчі.

Вбережи мене від погромів і від погрудь:
що приходять у душу, ламають, або беруть.
Що шукають собі пророків і тчуть знамена -
ці знамення, яких ніколи не було в мене,
обертають собі на сиву солону гру.

Я лишаю собі це право: коли умру
замовчати уже навічно.
І якщо хоч би раз ви зумієте чоловічно
вшанувати чужих сконалих -
то і ви замовчіть: ви ніколи мене не знали.

автор: Ната Вірлена

Напиши мені листа, Дон Жуане,

Розкидай слова вічно хворі і пяні.

Розкажи як тобі на душі.

Відправ мені свої сни, Дон Жуане,

Вічно м*яті, тривожні й духм*яні.

Свій біль обережно в конверт поклади.

Напиши мені листа, Дон Жуане,

зваб мене почерком, терпкими словами

Напиши по-французьки як мене звуть.

Напиши мені листа, Дон Жуане,

Відправ без адреси і марок: совою в тумані

Нехай твоя щирість вкаже їй путь.

Прекрасно, коли фільм - мистецтво, а не тупа, безглузда картинка. Люблю, коли фільм зачіпає, доторкується до глибин душі, змушує подумати, активізує твою твою нервову систему, пропускає сотні імпульсів клітинами нейроглії. Один з таких - "Восток-запад". Суміш французького шарму й жаливої радянської, післявоєнною дійсності. Сльози, кохання, пристрасть, ніжність, труднощі, сила, витривалість, наполегливість і невимовне щастя бути ВІЛЬНИМ.

За що сказати Богу дякую? За те, що народилась трошки пізніше розгрому ПЕКЛА.

Прекрасні Олег Меншеков, Катрін Деньов, Сандрін Боннер

Я хочу, аби на на стежках цього міста зникли мої сліди. Я хочу, аби частіше люди підіймали голову й насолоджувались сірим осіннім небом з відтінком рожевих дотиків мертвого сонця. Можливо, тоді б вони стали добрішими. Я хочу перестати відчувати цей перманентний біль. Хочу зникнути на хвилинку. Зупити час, що вперто кудись іде (Жадан). Хочу видихнути двоокис вуглецю зі свої легень вільно. Хочу перестати думати про майбутнє, а насолодитись миттю, яка втікає. Хочу пити солодке вино і цілувати чиїсь ключиці. Хочу сказти через 52 роки "Так, я була молодою. Я жила". Хочу…

Нічна зима

Закіптюжений ангел живе у друкарні,
наче промінь стрибає в дівочі люстерка,
на губах залишає цілунки безкарні —
безшелесний, мов тінь, і липкий, мов цукерка.

А за вікнами вечір, десята година,
але ясно, як вдень, бо п'ятнадцяте червня.
І любовна жага, аж якась голубина,
засвітилась на площі, як п'яна харчевня.

І зібралось на дощ, і цвітуть парасолі —
попід вікнами плавне народне гуляння,
і цукрові блудниці пливуть в ореолі,
а друкарня двигтить і гуде, мов ґуральня.

І тримає в собі цих легких полонянок,
що мов сірі гілки виростають з машини, —
щось літало над ними, в'язке, як серпанок,
перетнувши повітря, мов тіло пташине,

щось крутилося тут, безпорадне й крилате!..
І коли врешті змовкнуть нічні лінотипи, —
розкриваються плечі, спадають халати,
кольорові дівчата виходять під липи.

Заспокоєний ангел, покинувши чати, на рулонах паперу вкладається спати…

автор: Юрій Андрухович

WHAT SHOULD BE DONE BEFORE MY DEATH:

1. to go to the "Paramore" rock-concert

2. pass at leat 1 my test for 200 points

3. try to smoke a joint

4. to fall in love

5. try to kiss under the rain

6.visit Rome

7.try to ride a bike

8.to climb a high mountain

9.to write a book

I’ll take it all away.

Хтось приходить, а хтось іде.
Головне відпускати вчасно чужих,
залишаючи поряд рідних людей.

Що не кажи,
тут не важливо – ділиш чи множиш на нуль,
праведний ти чи іудей.
Серцем ми всі цілі, у нього немає
лівих та правих півкуль.

Хтось сьогодні втратить, а завтра
вдвічі більше знайде.
Тільки б…
лишитись (з) тими (з) ким були,
тільки б знати, якщо повертатись,
то
«куди?» і коли шукати,
то «де?».
До майбутнього тільки один день,
навіть якщо годинник брехатиме
рівно на 5 хвилин.

Леона Вишневська

серпень був гарячим як зірка

зігрівав поцілунками й обшарпував вітром

а жовтень прийшов

з сірим небом, контрастом яскравим

примарно-холодний тепер кожен ранок

вже, мабуть, досить за тебе молитись,

відвертих сповідей ти не почуєш

певно, лежиш у пітьмі

слухаєш джез і куриш

це я ж тут наповнюю простір у ребрах

чужими віршами-сльозами,

вальсовим темпом

мушу визнати, перевибрів вже не буде

віталіті, швидкість, нові прийдуть люди.

мушу визнати

поміж усіх моїх внутрішніх мітингів

ти - постійний

й зимовий, й осінній,

а найбільше серпневий, пам*ятаєш?

літній