Это просто Вьюи блог

счастлива безумно.
спасибо моему самому дорогому человеку.
он для меня все.

Скорей бы остаться рядом. И не уезжать.
Просто быть рядом. Готовить кофе, чай, засыпать в объятиях друг друга, смеяться с глупостей, бороться шутя

Эх, как хочется вернуться в то время, когда самой большой переменой в жизни было поменяться местами с Владой за партой: с

Лучший день. Спасибо.
Я очень рада, что Вы есть у меня. Любимые, дорогие.
Не знаю, что бы я без Вас делала.
Слов даже нет, чтобы описать все эмоции.

Люблю тебя, Гоша: 3

Гош, спасибо за сюрприз^^
Ты восхитителен.

Мне кажется, что украинская журналистика взяла в руки меч. Мне кажется, что задача журналиста остается той же: без гнева и пристрастия ты должен информировать свою аудиторию. Если ты занял чью-то сторону, то ты автоматически уже не журналист. Ты пропагандист, либо ты общественный деятель, либо ты агитатор. Причем этого никто не замечает, и чаще всего не замечаешь и ты. Замечает только иногда твоя аудитория, которая говорит: «Чего это он так?»

Матвей Ганапальский в журнале "Репортер"

А ты отказывался терпеть безобидного Гошу.
Вон сколько вариантов появилось)
Игорька, Игорка, Игорёк, Игоряша, Игораша, Игорюха, Игорюша, Горя, Гора, Игоша, Гоша, Гога, Готя, Игуля, Гуля, Игуся, Гуся.

Как вообще можно мне такое написать? Ох уж этот Т9 :DD

Це вона, це вона, це зі мною і до дна.
Там, де лілії падає стіна.
Новий день, новий лайк, кожна мить її клондайк.
Так на мене діє лиш вона.

З нею кайф, з нею клас – так буває в перший раз.
З нею зовсім непомітний час.
Це вона, це вона, це зі мною і до дна.
І лунає з кожного вікна:

Я знаю: це зі мною, я знаю: це вона.
Веде мене з собою – я п’ю її до дна.
Я знаю: це зі мною – так дихає вона.
І тілом відчуваю: прийшла моя весна!

Є наснага, є час, наші всі ще за нас.
Будь така, як є, будь без прикрас.
Кожен день і кожен лайк – це твій особистий страйк.
Але нам прохання – не наказ!
Не лякайся, не плач – нам не позичати вдач.
Я в її очах читаю все!

Я знаю: це зі мною, чи сили було чекати.
Я знаю: це вона, це ніч, намети, Карпати.
Веде мене з собою – це ніби вода у хату.
Я п’ю її до дна.

Я знаю: це зі мною – то є зранку як хватить.
Так дихає вона, байдуже все дотепер.
І тілом відчуваю: усе, на що вона здатна.
Прийшла моя весна!

Океан Ельзи, Бумбокс