HEY KISA

Зараз напишу підсумки 2012 року, бо вже не матиму часу перед НР.

І так, цей рік виявився одночасно найкращим і найгіршим. Багато позитивних і негативних спогадів та емоцій. Багато знайомст: потрібних і не дуже. Найкраще літо. Бо чайка. Там всі мої літні спогади і все, що було після неї, місяць серпень. Багато чому навчилась. Дечого і досі не розумію. Нові вподобання. Нові друзі. Нова компанія. Про старих не забуваю. Навчання цього року - хуйня.
Коротко і ясно.
Маму люблю.
Всі добра: 3

Завжди після цих зустрічей в мене якесь дуже депресивне відчуття. Після наших зустрічей ти викликаєш в мене огиду і велику порцію лицемірства. Я розумію, що мені від тебе потрібні лише гроші і подарунки раз в рік. Коли я хоть якось намагаюсь почати розмову, коли я розповідаю про те, чого бажаю, ти відразу руйнуєш всі мої бажання. Ти не дозволяєш мені мріяти. Ти думаєш, що я нічого не варта разом з мамою. Думаєш, що ти зробиш моє життя своїми подарунками і планами на рахунок мого навчання. Ні! Цього не буде! Я буду краща, ніж ти. В мене буде те, чого я забажаю собі. Ти анітрохи мене не розумієш. Ніяк. Ти завжди намагаєшся показати себе точкою Всесвіту у мому житті, пригнічуючи мене. Тобі не цікаво які в мене друзі. Ти навіть ненамагаєшся зрозуміти чим я живу. Я особлива! Я одна в тебе дочка! Тобі ніколи не стати нормальним батьком і чоловіком. Ти не заслуговуєш. Кажучи, що ти для мене нічого не вартий кожного разу я доводжу себе до сліз. Ти доводиш мене до цього стану! Я ненавиджу тебе найбільше всіх у цьому світі. Ти позбавив мене нормального життя. І навіть не намагаєшся зробити його хоть якось кращим. Думаєш, що я люблю тебе через те, що раз в рік ти даруєш мені дорогі подарунки? Ні! Ніколи! І ніколи, напевно, не полюблю. В мене від тебе є тільки "по-батькові" і трохі схожість у зовнішності.

Дякую, за зіпсоване дитинство.
Дякую, за те що моя мама страждає через твої примхи минулого!
Все життя іде нанівець, якби не ти!
Ненавиджу тебе!!!

За то, что они, рано повзрослевшие, вопреки плевкам критиков и скептиков ещё способны делать что-то: фотографировать, писать, рисовать, учиться и вляпываться так, как никогда в истории. Писать дневники, равняться на моделей, любить гениальных наркоманов, искать в себе, в окружающих таланты. Разбивать лбы и задранные носы, но не сбивать колени, ибо молодые и гордые. Делать из уродства красоту. Выворачиваться наизнанку в блогах, взахлёб в тишине, навзрыд в толпе. Способные многое простить только лишь за то, что перед нами личность. Это наше поколение вернуло принцев, заново придумало их. Мы читали Пушкина и Достоевского, Паланика и глянец, мы слушали Кобейна. Нам есть к чему стремиться! Люди не мира 33-летнего Иисуса, но люди мира Клуба 27. Бешеные потоки информации и энергии, которые не только сквозь, но и внутри. Поколение татуировок, лирики и тотального рока. Мы ценим прошлое и благодарим за это «до». Поколение кокаина, кофе и сигарет – штампов, которые станут символами. Поколение Кая. Культ тепла, нежности и заботы в мире грязи, лицемерия и равнодушия. Страх одиночества и умение пользоваться им.
Поколение духовных позёров, может быть, падающих в пропасть, но ведь это тоже полёт.

Є в тебе друг і подобається він тобі до нестями, але ж друг.
І тут обов`язково має знайтись якась падлюка, яка все зіпсує.

Сьогодні в нашій школі проводився конкурс " Міс зимова красуня".
Від нашого класу пішла Оля Кропива. Моя Олічка :)
Вона дуже ретельно готувалась до цього заходу. Відвідувала заняття з вокалу, щоб добре заспівати пісню. Ходила на фотосесію, яка обійшлась їй дуже дорого. Але результат був надзвичайним! Готувала промову і презентації на конкурси. Взагалом вона дуже добре підготувалась, дуже багато переживала за це. І всі були певні, що саме Оля здобуде перемогу. Я не могла навіть сумніватись. Тим більше знаючи її супротивників, пфф. Але очевидно я була не права. Бо ж вона отримала тільки звання " Міс чарівність 2012" Я була шокована! Скільки сил вона витратила, але результат цього не виправдав. Дивлячись на інших конкурсанток і на їхні виступи, то це було смішно. Всі були незадовлені. Особливо я. І в цій ситуації я не змогла стримувати емоції. Просто розревілась, знаючи скільки було витрачено людських сил. Було шкода розчарувати Оліну маму, бо вона покладала на неї великі надії. І знаючи те, що Оля зовсім скоро поїде в іншу країну назавжди, їй була важлива ця перемога. Я була засмучена більше, ніж сама Оля.

Ти просто знай, я дуже переживала. Я щиро вірила в тебе. Але не склалось. І байдуже вже зараз. Після Різдва ти вже будеш за 397 км або 5 год 38 хв, від Луцька. Будеш навчатись в БРІТІШ СКУЛ. Йоу! І тобі буде добре, і тобі буде страшно. Тривалий час в тебе не буде нікого окрім батьків. А в мене не буде тебе. Я ще до кінця не можу зрозуміти, що ти поїдеш. В голові не вкладається з ким я буду дуріти в школі, сидіти за одною партою, в кого буду списувати всі урокі, хто мені буде допомагати і хто буде мене смішити. З ким я буду почувати себе такою малою, дурною і щирою дитиною? В мене не буде виникати більше таких божевільних ідей та думок, бо поряд вже не буде тебе. Ми вже не зможемо сидіти в мене на кухні і смітись або плакати. Вже не буде цього всього. Ніяких фотосесій. Ніяких посиденьок в тебе дома по суботам. НЕ БУДЕ БІЛЬШЕ АБСОЛЮТНО НІЧОГО! Максимум - це розмови по скайпу на вихідних. Ах, як я забула! Ще є така штука - канікули! Але в тебе вони тільки в липні, серпні і вересні. Зрозуміло, що всі канікули ми не зможемо провести разом. Бо в тебе окрім мене є ще родичі, інші друзі, яким ти маєш приділити увагу. Ну і звісно ти поїдеш кудись відпочивати за кордон. І в мене є інші друзі, яким треба приділяти увагу. Але ми обов`язково поїдемо на Світязь!!! Ти як собі хочеш, але ми просто мусимо! В нас з тобою скільки спогадів хороших і не віриться, що тебе не буде. Згадай 2 гривні на зупинці, як ти відбирала їх в мене з під ноги, як ми кормили голубів, як в нас була ТУСА коли наш клас поїхав на пейнтбол. Згадай, як ми були на Світязі і всі ці приколи: Люмус, змію, Артон, Салєлій, Прохар, черпак, нічні перегляди фільмів. Все було неймовірно. Згадай, як ми гуляли 1 січня. Перечислювати можна дуже довго. Але через сльози я не можу нічого писати. В мене не вистачає слів все це описати. Я обожнюю тебе, я люблю тебе! Ти моя найкраща, ти моя найдурніша. Без тебе в мому житті буде довгий час пустота. Аби все не забути. І знай тебе ніхто мені не замінить. В тебе почнеться нове життя. Я хочу аби ти мала успішне майбутнє. Я вірю в тебе! Кохана, улюблена! Пам`ятай мене, ти тільки пам`ятай мене! Точніше не забуть!

Сьогодні 25 грудня і в сьогодні в мене з`явився ще один підписник! 25-ий підписник!
blackblues , привіт:*

На днях я мала декілька серйозниз розмов з серйозними людьми. На мене покалдено великі надії. Я маю відповідати за людину. Слідкувати за нею, щоб вона не влізла в гамно. Я маю застерігати її від всього поганого. Мені казали, що в мене хоча б є розум і розуміння, що можна, а що ні. Я можу передбачити наслідки того, що я зроблю. Інші(а) - ні. Мені звісно приєно, що мені довірили це. Але ця вся ситуація сама по собі дуже депресивна. Я переживаю за те, чи справлюсь. Я не завжди можу бути поряд, тоді коли потрібно. Дуже вже не хочеться підвести людей і віру в саму себе. Довго думала над цим. І розумію, що просто потрібно зробити це! Інакше я буду нище плінтуса. Думка людей про мене змінеться. Мені вже не довірять нічого серйозного. А це дуже імовірно. Так як я завжди кажу мамі " Мені потрібна робота в майбутньому, яка буде приносити мені задоволення, радість і сміх. Я завжди хочу сміятись, так як зараз. І потім мати таких же людей, які оточують мене зараз!" Чесно, поки писала ці слова на очі накотились сльози. Я розумію наскільки мені повезло! Повезло з друзями, які дають мені віру в себе, в свої сили, які приносять мені радість. Повезло з школою, яка вчить жити. Взагалі я задоволена своїм колом спілування. Це збірка зовсім різних між собою людей. В них різні вподобання, смаки і цінності в житті. І з кожним з них в мене є щось спільне. І мене не тільки цікавлять гульки, а й моє подальше життя.
Взагалом все зараз якось так. Це більш душевний пост, аніж просто пост, як я провела день.