Это просто Вьюи блог

сказати, що погано - це нічого не сказати… душу терзає так, що здаєтьсЯ, що скоро зійду з розуму… думки лиш про одне… що зі мною прив*язалась, закохалась? чому так сильно тяне до однієї людини?

побачивши його і болісно, і радісно, що хоч секундочку, але я можу побути з ним…

я боюсь того, що буде далі…

мені здається, що більше нікому нічого не хочеться буде розповідати і показувати…
навіть зараз очі зеркальні від болю…

важко, чому тебе не має поруч? чому тебе не має поруч в цей бісовий момент?

просто хочеться розплакатись

Але сьогодні ранок не був таким райдужним, бажання послати його під три чорти не має… Думаю про те, що буде якщо я його не зможу бачити…?? Сьогодні на роботу йде задумчівий шматок м*яса…

Чортова прив*язаність….
Мене перемикає…Здається, що я героїня якоїсь заплутаної книги…. книги під назвою - Життя.

Як не дивно, прийшовши вчора на роботу, я була настроїна працювати, я зібрала весь свій характер до кучі, всю свою силу волю і як би мені не було важко, я все ж це зробила, я стрималась… Показала, що не такій я все таки не ук і щось можу, так не все виходить, але в них роки практики, а в мене всього лиш 2 місяць…

Губи по кусані до крові, а в руки так хочеться взяти цигарку і стакан чогось міцненького… Я не знаю, що мене стримує… Я не знаю…

Черговий день, який не пренесе нічого хорошого. А все за чого? За простої голубоокої, високої людини. Я люблю те, чим я займаюсь. Але зустріч з ним робить мені боляче і надзвичайно важко. Я не можу йому чинити опір. Я просто не в силах. Настільки п*янкими є його чари і потяг. Через 2,5 тижні все закінчиться. Але я не знаю, що це мені принесе… біль від втрати і те що я його не побачу, чи полегшення, що людина яку я люблю не принесе мені біль і згодом згаснуть почуття… Своєю головою я розумію, що нічого не було і закохалась якось так безпосередньою… але ж йому не потрібні наші стосунки.. Починається моя каторга..

Я здається не дура і та й не страшна, так чому ж я не можу зустріти своє щастя?

Я так втомилась бути тихою, спокійною дівчинкою… зараз хочеться або просто побути овочем - без емоцій і почуттів, або ж рознести все до біса від злості…

Ранковий позитивний настрой і бойовий характер під вечір змінився на бажанням по плакати і стати простим овочем без емоцій…

Привіт. В черговий раз, коли я думала, що життя налагоджується, воно засунуло ніж в спину геть по саме рукояття. Чергові граблі, черговий досвід. Але так хочеться щастя, так хочеться кохати взаємного. Невже я цього не гідна? Із заздрістю дивлюсь, що інші зустрічаються по декілька років, одружуються, вагітніють… а ти просто сидиш… хм, чому так? Скільки ще випробувань підготувала доля?

Не пиши ему, не пиши
У него есть другие, понимаешь?
Милая, перестань, не реви
Ты ведь сама все знаешь.
Не спорю, он классный, он свой
Но плакать тебя заставляет..
Разве нужет тебе такой?
Который сердца разбивает.
А ему ведь все равно
Не ты, так другая
Подумаешь и что с того..
А ты ходишь от обиды злая.

зависимая от него(

Днем любят за достоинства, ночью за пороки.

Всё проходит — это самая верная истина на свете.

много музыки, странное настроение, желание перемен и свернуть горы…

время жить дальше!

на душе совсем грустно.

потеря этого человека заставила меня опустить руки.

даже не знаю, что делать…