memory is whore

Тріснула. Полохлива пташечка впала донизу пір'ям

Здається, що сонце надвечірнє

Надто переймалося сходженням,

Що на світанні.

А гілля дерев вже гладило землю

Зимно.

Лишалися сліди тонкі та глибокі.

Тихо.

Так тихо, що крик, виривався назовні лиш шипінням

Знесиленої сірої кішки.

Гордо й поважно

Вона, укрита жовтавим листям, лежить попід деревом

В ямі.

Сильна.

З неба – земля.

Круговерті невловимих знаків.

Наче лезом крокуєш упевнено.

Крик.

Досі грати в мовчання.

Незламна.

Майже друга ночі, а я все думаю. Мене нервує реклама на цьому сайті, напевно, в мене вже вагон вірусів! Пишу з телефона, бо це вже своєрідний щоденник і треба відчитатися. В мене вперше за все життя з'явився ворог, взагалі я цю людину вважаю лише боягузом, але з позиції цього кавалка кісток і м'яса, я-ворог. Дивно,. адже я взагалі неконфліктна і навіть не вмію словесно захищатися. Як ви боретеся з людьми, які капостять? Я мораліст і думаю, що все повертається, але це останні каплі і моя вихованість дає задню. Лицемірство - це такий собі модний гаджет сьогодення, от серйозно. Хочеш бути успішним? Хочеш популярності і слави? Хочеш бути в топ головних пліток року? Стань лицеміром і твоє життя зміниться! Чому ніхто не хоче мати поряд чесних, начитаних і вірних? Всіх так і тягне на айфони, понти і наркотики. А потім ви питаєте: "чого я така самотня? "..Хоча, всі ми самотні, навіть при обіймах у кожного лишається вона -пустка. Всім посмішок. Пам'ятайте, що коли нам погано, треба сміятися ще дужче!

Знаєте, що мене найбільше вбиває? Коли ти зробив помилку і вибачаєшся, а тобі з такою відразою кричать: " Мені все рівно, роби що хочеш" і щось в тому дусі. Ти стаєш на секунду слабким-слабким і саме тоді тобі наносять удар. В такі моменти хочеться плакати і забитися кудись в куток, але ти тримаєшся рівно десять секунд і йдеш.

Я розумію чому люди не вибачаються, скоріше за все, їхні вибачення кидають їм в лице. Люди хочуть щирості, але не помічають її. Хочуть бути сильними, а насправді є такими ламкими, що опускаються до приниження інших.

Сьогодні я почула, що " якщо я психічно неврівноважена, то мені треба лікар", - це найактивніша фраза у вжитку людей-нападників, перша у топ "мільйон фраз для того, щоб впасти в очах когось-там". Що ж, це смішно.

Потрібно не показувати свої слабкі сторони, бо тебе битимуть, допоки ти не перестанеш дихати.

Знаешь, а я верила в НАС до последнего, считала, что мы одно целое, которое не может разделиться на части. Пока я верила, нас не стало.

Она любила все, что ново и не чуждо ее уму. Она старалась просыпаться еще до восхода солнца и впитывать в себя последние секунды ночи. Она стояла спиной ко всем людям и лишь иногда оборачивалась, что бы посмотреть на этих чудаков. Разве она была рациональна в своем одиночистве? Одиночество окутывало ее со всех сторон, защищая от злых помыслов и даже теплых чувств. Ее волосы гладил только ветер и никого нежнее найти она не могла. Потому что от окружающих веяло могильным холодом, ведь их души давным-давно мертвы и обложены цветами. Она не просила никого быть с ней, хоть всегда ждала безумца, который бы прощался с ночью так, как она.

Вітер тихенько гладить віти і очі твої, що напроти, застилає пеленою темряви.

Напевно, саме так виглядає бажання і пристрасть - примхливий коктель, але скуштувати його не може ніхто, допоки власник не запропонує доторкнутися вустами до краю прозорої посудини, щоб посмакувати декількома краплями, але ніяк не втамувати спрагу.

мы все взрослеем, учимся нести на плечах воспоминания и натянуто улыбаться, встречать рассветы каждый день за мониторами, не замечая их красоты. я каждый день задаюсь вопросом:”что же, черт возьми, с нами стало?”

я бы хотела быть ребенком. дети почти ничего не знают о нашем мире и думают, что Земля стоит на слонах, но они знают намного больше о чувствах. все мы думаем, что в связи с опытом стаем умнее и готовы к новым отношениям, которые будут в этот раз намного лучше, вы же научились, но чувствовать не учатся. дети не боятся выглядеть нелепо, срывая в городском парке цветы, чтобы подарить маме, потому что прежде всего её радость.

я ничего не знаю об отношениях, правда. почему от одних людей мурашки по коже, а другие -пустышки? я все никак не могу понять почему люди настолько зациклены на своих проблемах, что не замечают боли других. кричат во все горло о милосердии и справедливости, но никогда не приносили в тёплый дом бездомного кота.

все это слишком печально и грустно.

люди там много выдумывают, не подумайте ничего плохого, я тоже точно так же поступаю.

мы создаем себе проблемы и рисуем в голове счастье, странно, да? а что если любовь, боль, ненависть- это только плод нашего воображения? можно навести сотни гипотез, но они просто слова, когда дело касается сердечных переживаний.

меня всегда удивляли люди.один человек может молчать о своих проблемах и упиваться одиночеством, а другой будет искать человека-подушку, чтобы поплакаться. есть люди, которым необходимо излить душу, но они боятся признать, что она у них есть, а то вдруг кто-то захочет ее полить грязью и уйти, но так же существуют люди, которые орут на всех углах о своей боли.как же тогда правильно?

я думаю, что нужно рассказывать о слабостях только тем, кто никогда не сможет этим воспользоваться для собственной выгоды.

я не верю в людей ни капли и о моей боли знает только поэзия.

мы очень часто сталкиваемся с человеческой хладнокровностью и черствость, иногда это очень глубоко задевает легкие, так, что дышать нечем.я устала, устала от забот и планов, которые разбиваются, я устала от себя, я устала тосковать.

много времени прошло уже, но я не чувствую вкуса жизни, собираю себе по частям, но потом снова и снова рушу, зачем?

иногда я не понимаю себя.я- крепкий узел, который легче разрезать, чем пытаться развязать.в детстве, когда мама приносила конфеты в пакетах, мне всегда было лень развязывать узлы, я просто разрывала пакет и все.

всегда проще писать о том.что ты думаешь.чем кому-то рассказывать.я так много думаю.что мой мозг скоро разлетится на миллиарды мелких частиц.я не могу спать, не могу есть и не могу идти дальше.я как разбитая ваза.почему?

в моем доме настолько тихо.что я слышу звук биения своего сердца.это страшно.как заставить себя подняться, когда ноги сломаны?

все в этом мире продумано до мелочей, мне иногда кажется.что все мы-это чей-то плод воображения, куклы, а наша жизнь-всего лишь глупая шутка.

когда мы будем счастливы и существует ли такое понятие вообще?

Бути іншим - це маленьке випробовування, що триває ціле життя. Намагатися змінити себе - це битва, що ламає найсильніші серця. Хотіти стати “нормальним” - екзекуція, що підриває твій життєвий фундамент. Вважати себе іншим - це крихта, яка сіє у твоїй голові сумніви. Бути собою нормальним\ненормальним - це подвиг. Бо мало хто може відповісти на банальне питання: А ким є ти ?

Дай мені свою руку і я поведу тебе у мої сни, дам ключі від думок і почуттів, віддам все, кожну крихту світу, який поміщається у моєму маленькому серці. Закрий очі і йди за мною, все що нам потрібно - це відчувати тихий подих весни у себе на потилиці і розпалювати величезне вогнище, аби все життя грітися тим теплом, вдвох.

В моїй голові тисячі світів і всі ці галактики затьмарюєш ти, одним своїм поглядом ти здатна знищити вщент все, одним словом, одним доторком до серця, одним ударом.

Кажуть, що коли ми прив'язуємо до себе людей, то ми відповідаємо за них. Наші серця переплетені, немов лоза п'янкого винограду, отож закрий очі і іди поруч, я тебе поведу.

зайти в море с головой - остаться.
пульс давно перевалил за сто.
как это, тебя касаться?
медленно иду на дно.

забыть теперь тебя возможно?
как параноик, я ищу тебя в стихах.
мне очень сложно, понимаешь? сложно!
ты улыбнешься, молвишь: да, пустяк".

в твоих глазах тонула Атлантида,
и корабли крушение терпели.
а дамы души продавали сатане,
чтоб целовать твои ладони хоть во сне.

тебе ведь плевать на все эти жертвы.
ты ноги вытирал ни раз о души.
мой ледяной и бессердечный Кай,
прошу, теперь меня внимательно послушай.

когда-нибудь, ты простуженный и гордый,
захочешь быть согретым в холода.
придешь ко мне, и, знаешь, что получишь?
а нихуя, мой принц, совсем нихуя.