Это просто Вьюи блог

Я так надію, що ці канікули будуть для мене чимось теплим і світлим, але походу помилялась. Дурне відчуття, коли твій хлопець тебе чи то ігнорить чи то він просто втомився чи то проблема в тобі. Бляха, аби ви тільки знали наскільки мені гидко. Гидко прокидатись з думкою, що сьогодні мені нема чого робити, гидко подумати, що через місяць в університет, мені справді туди не хочеться, але якось і вдома мені теж нічого робити. Я на днях зрозуміла, що планувати треба все самій і надіятись тільки на себе, ну або на сім*ю, друзі, кохана людина тобі мало чим допоможуть. Я хочу уїхати до Польщі, не хочу повертатись, хоча ще й навіть не поїхала. Не провітрюю свої думки, от і нудьгую.

Вечір добрий, на календарі 26 грудня, на годиннику 20:56. Зайшла сюди, бо вирішила написати трошки про своє життя. Склала я першу сесію, я тепер не абітура, а студентка. Не відчуваю я від цього якихось надзвичайних емоцій, крім тих, що я дуже рада, що я вдома і мої канікули буду тривати аж 2 місяці. От знаєш чого мені не вистачає? Наполегливості й труду, важкого труду. Я така людина, в якої коли щось не виходить одразу це діло кидає. Не робіть так, це не вірно. Я дуже хочу змінити в собі цей фактор

Сьогодні 18 жовтня, скільки минуло часу відколи я сюди заходила, все чи то ніколи було, чи то просто забула про свій "блог". Я вже студентка НПУ імені М.П. Драгоманова, аж невіриться. Життя в Києві швидке, дні проходять один за одним. Скумую дуже за батьками і за хлопцем своїм.

24.07 Сьогодні прохолодний день, я тепер не білявка, хоча деякі пасма біляві залишились, ахахах білявка не хоче йти від мене. Мені подобається темний колір волосся, начебто він мені пасує, чи ото може я так тільки думаю? От бувають такі моменти коли хочеться в собі щось змінити, ти наче думаєш що коли зміниш зовнішність щось у тебе і в житті зміниться. На мене це рідко діяло, але я люблю щось змінювати.

Через півтора тижні потрібно їхати в Київ, возитися з цими ВНЗ і документами. Хочеться попасти в КНУ, але шанси дуже і дуже малі. Геть зовсім немає настрою туди їхати, бо сидіти там одній зовсім не в прикол, а ходити з мамою по Києву теж ліньки.

11.07 початок вступної кампанії, не знаю що воно ото буде, куди я поступлю, але хочется зараз сісти і плакати. Від чого? Бо сумно, що я така тупенька.Походу правду сказав Чайка, що я тупінька, або я в це просто тупо повірила і накрутила себе. От якби моя жопа не лінилась на протязі навчального року, я б зараз готувала документі в Шеву, але ні, шкода кароч.

В мене з*явився хлопець, Андрійчик, він добрий хлопець, навіть дуже. Таких як він треба цінувати і не відпускати нікуди. Але мені інколи сняться мої колишні, а це не є добре, чого вони приходять у снах? Навіщо? Щось сказати? Я просто не розумію.

Втомлюєшся, коли не хочеш вірити в себе, коли опускаєш руки не дойшовши до цілі. Це не правильно.

Хай. Я знову вирішила шось пічатнуть тут. Дні проходять швидко і звичайно, хоча не всі. Коханого не бачу два дні, хоча, може ще рано називати його коханим, але я хочу, чому б і ні? Мені чогось сумно, чого? я сама й не знаю, оча ні, знаю. Я втомилася від новин про події які відбуваються у нашій країні, просто втомилася, я хочу миру, я потребу миру! Я хочу щоб Бог мене почув, щоб ми жили дуже і дуже добре, щоб всі ці війни закінчились, щоб все у всіх було так, як вони цього хочуть.

Прекрасне, любов, почуття, щирість…все так просто й водночас складно. Подейкують, що абсолютна любов може піднести до небес, а ненависть скинути у прірву. Але, що є любов? Що є любов для кожного? Прагнення любові завжди було присутнє у людини, прагнення тепла, прагнення душевного спокою і піднесення. Хтось каже, що всі наші почуття - це звуки серця, його шалені ігри з нашим життям, але серце лише інструмент передачі всього того, що ми називаємо почуттями. Душа - джерело всіх наших емоцій і переживання, лиш вона може примусити людину йти вірною дорогою, дорогою віри і любові. Саме душа і тільки душа підносить до небес. Тільки вона породжує в людині чисте і щире.

Але душа подібна океану. І лишень ти зміг піднятися з дна океанської безодні, як щось знову тягне тебе на дно. Від самої появи душі ми тягнемось до піднесеного, але знаємо ще з шкільної фізики: "На кожну дію існує протидія". Весь Всесвіт, який ми бачимо і не бачимо - величезний поле бою, протистояння. Хтось називає все це добро і злом, темним і світлим, Раєм та Пеклом, але суть завжди була одна і таж сама і ніколи не змінювалась. Але все це купа абстракцій. Ти є і завжди був і будеш вмістилищем Пекла та Раю, Ти завжди був і будеш Всесвітом, що живе і взаємодіє з іншим Всесвітами видимого і невидимого життя. І тільки тобі вирішувати хто вийде переможцем в бою.

Часом так важко втримати рівновагу, хоча б просто протриматися, щоб Всесвіт Твій не рухнув так і не закінчивши свого будівництва. Але й не кожен починає того будівництва…

Ми давно почали втрачати стежки, які вели нас до Небес, протоптані тисячами років. Самі погрузли в багні ненависті й безсвідомості, піднесли "культ особистості" й втратили свою сутність, єство. Щирість, любов, ніжність, приязнь, просте душевне тепло стало такими майже нікому не потрібним. Але це й не дивно, адже все це часточки душі, яку більшість вже давно втратила.

Всесвіт кожного з нас, спить глибоким сном, але ми можемо його розбути, примусити йти давно забутими стежками. Але дехто так погруз у сні, що вже й не може без нього жити й ніколи не захоче пробудження. Так було завжди, людям простіше вірити у те, що все прекрасно, ніж зізнатися у хибності всього, що оточує їх й почати діяти.

Довіра. Довіра й тільки довіра вела людей з безодні до Небес, довіра примушувала відкривати очі й показувала шлях до єдності з небесним Всесвітом. довіра допомагала віднайти свою душу…

В кожної епохи були свої просвітителі, що змогли відкрити очі і зрозуміти буття внутрішнього Всесвіту кожного та Всесвіту цілісного, але не всі змогли пробудити інших, адже як говорилося раніше - ніхто вже не прагне пробудження.

І лишень одиниці діставали гармонії з собою і бачили не очима, а душею, дістаючи лодонями зірок. Але більше ніхто не прагне пробудження, давно не прагне його…

Ніхто не прагне пробудження…ніхто не прагне пробудження…

Bogdan Shpira

Хай, зараз ніч. Я отримала результати тестування, вони не зовсім втішні, але все ок. Плакати я не стану. Я знаю, що в мене все вийде, чого переживати, хаха але колінка трохи трусяться :)

Хоча, я вважаю, що навчання це, звичайно, важливо, без освіти зараз нікуди, але куди важливіше кохати і бути коханими. Кохання це найвіжливіше у нашому житті. Воно йде ще з самого дитинства, з маминої любові. Для мене кохання це якийсь душевний спокій, коли поруч з людиною не помічаєш як проходять години, коли тобі просто хочеться жити, жити хоча б заради того, що сьогодні ввечері чи завтра зранку ти побичиш цей погляд, відчуєш смак його вуст і будеш знати, що ти йому потрібна.

Не хочу звертатися до минулого, бо згадувати цього просто немає ніякого сенсу. Напишу одне, що я вірю в те, що в мене зараз все чудово, хоча я в це не вірю, я це ЗНАЮ! Наразі я найщасливіша людина в світі!!!

Вже вкотрий раз я вирішила завести блог. Якось це трохи тупо, але я вже його завела, діватись нікуди :)

Можливо це допоможе привести думки в порядок, точно я поки сказати не можу, подивимося.

Чомусь в голові крутяться ті записки які я вчора дочитала, записки Ліни Костенко, мені б не хотілось щоб я тут писала як в книзі, бо я геть інша. Походу я одна так думаю, що я така унікальна, а оточуючі думають що я звичайна, фу не хочу розводити соплі.

В мене закінчились екзамени і почалося літо, звичайно скоро вступна кампанія і нервів буде огого, але зараз я розслаблена і не хочу про це думати хоча б для того, щоб мізки відпочили. Взагалі, вони в мене частенько відпочивають ахаха, я дуже лінива, можливо походити на курси від ліні, є такі?