п’ятий кут

коли сльози висихають, можна слухати переповнену щастям пісеньку на одну хвилину тридцять сім секунд і робити розминку перед комплексом вправ з йоги.

до речі, сьогодні побачила штани, в яких я б танцювала. купила все одно інакші :)

знаєте, чому весна із "чотирьох пір року в Буенос-Айресі", саме в тому виконанні, яке є в мене в аудіозаписах, звучить так по-особливому? тому що її виконують жінки! лише в жінок (якщо вони не латиноамериканки, маю на увазі) виходить ТАКЕ танго, пристрасне і "крайнє", уривчасте, дещо поспішне, гаряче і вбивче. от чоловік, кров якого не така гаряча, так би не зміг. тут мова йде вже про етнічні особливості.

коли ти порушуєш їхній спокій, вони спершу вбивають тебе, а тоді дарують право на вічне життя. і так невтомно, щоразу.

відкриваються тобі відразу ж, показують шлях до самісінького свого серця, і якщо ти довіришся, то полюбиш їх не менш палко, аніж вони люблять тебе з першого твого непевного від німого захвату кроку. ти маєш вибір - віддатись до кінця, пірнути з головою або піти і не вернутись ніколи більше.

як добре, що на Землі існує місце, яке не набридає, де панує рівновага і куди хочеться повертатись!

кожен бачить те, що хоче бачити. відсутність наміру - необмеженість?

кількість нервових з’єднань в мозку людини перевищує кількість атомів у Всесвіті.

тепер моя музика зі мною. дякую!

"Любовь выглядит как отношения, но начинается в глубоком одиночестве. Любовь выражает себя как бытие вместе, но источник любви не в бытии вместе; источник любви в медитации. Когда ты абсолютно счастлив в своём одиночестве – когда тебе совершенно не нужен другой, когда другой не является потребностью – тогда ты способен к любви. Если другой является твоей потребностью, ты можешь только эксплуатировать, манипулировать, доминировать, но не можешь любить."

Clapton

це просто чудово, що Марк тепер тут!

"у небі Галілея немає місця для Бога"

я весь час хочу спати - це означає, я швидко помираю? ну, так мені вчора сказали.

"nothing last forever, even cold november rain"

Юначе з найкрасивішим іменем на світі! чи Ви здогадуєтесь, як я за Вами скучила? таким, як я, властиво викласти все й одразу.

тут час від часу випадає багато снігу, і озеро покрилося непевним ще шаром криги, що його я саме недавно витоптувала підошвами своїх чобіт. вдалось на диво легко і навіть непомітно звикнутись із відсутністю будь-яких новин від Вас. зрештою, більшого не дано, тож я лише очікую - безперервно, постійно; мова не йде про надію, лише наміри. мені здається, це неправильно, бо очікування не приводить ні до чого хорошого в результаті; крім того, я завжди старалась уникати його або ж припиняла називати речі своїми іменами. з іншого боку, правильно це чи неправильно - поняття надто відносне; отож, я очікую, при чому, без жодних причин, підґрунтя чи наслідків. зараз не час для метафор.

Юначе з найкрасивішим іменем на світі, Ви знаєте, що зжираєте мене?

наостанок, музичний супровід. byron metcalf – fire passage

Куда мне деться в этом январе?
Открытый город сумасбродно цепок…
От замкнутых я, что ли, пьян дверей? -
И хочется мычать от всех замков и скрепок.

И переулков лающих чулки,
И улиц перекошенных чуланы -
И прячутся поспешно в уголки
И выбегают из углов угланы…

И в яму, в бородавчатую темь
Скольжу к обледенелой водокачке
И, спотыкаясь, мертвый воздух ем,
И разлетаются грачи в горячке -

А я за ними ахаю, крича
В какой-то мерзлый деревянный короб:
- Читателя! советчика! врача!
На лестнице колючей разговора б!

(1 февраля 1937)