п’ятий кут

https://ja-nis.tumblr.com

само собою, тут зручніше

ритуальні барабани, висхідні пасажі голосом, дощ
кадр міняється на коти і стріхи, дощ
повалене дерево, босі ноги ступають по грубих шматках відрізаної кори. стукіт сокири, починається дощ
пальці ковзають крізь тепле болото, мокре волосся липне до скронь
кадр міняється на бруківку, сходить сонце, дощ
земля вкривається тріщинами, каміння кришиться під ногами
обличчя обпалює жар, дощ
ноги не тримаються землі, серце перегрівається, дощ
падаєш в небо, падаєш падаєш падаєш дощем

мені здається, ніби сни свої додивляюсь за 10 хвилин до того, як прокидаюсь. щойно я снила горами і чоловіком, з яким там ніколи не була. потім я різко розвернулась на 180 градусів.
те місце в горах, котре мені снилось, я ЗНАЮ, хоча не певна, що колись була там. це як із зарослими лісом схилами в одному з попередніх снів - відчуття.
прокинулась я їз відчуттям невимовного суму, іду оце спробую його з себе змити. проте це прекрасно - я не забула, як сумувати!

я почуваюсь мертвою. я маю прокинутись!

6-6-66

i was little i didn't know shit

7-7-77

eleven years later still don't know any better
8-8-88

it's way to late for me to change and

9-9-99

i hope i'm sitting on the back porch drinking red wine singing

oh french fries with pepper

я можу прорости крізь камінь, а тоді бути вічнозеленою. а ще я ненавиджу ситуації, про які потім думаєш: "я ж не змогла оволодіти собою!". аби не гризтись, слухаю korpiklaani і роблю математику. сьогодні читала фізику і їла шаурму.

питання "яку книгу ти зараз читаєш?" це ніби "який в тебе настрій?" - воно завжди є. то зараз моя художня книжка - підручник з фізики, а ще іноді "the lords and the new creatures". мені цікаво.

"час кохатись у горах і вбирати тепло
ти гончар бо ліпиш мене із власного тіла чи глини
навмисно вимазуєш руки щоб я обмивав їх росою"

щастя рветься зсередини і вривається ззовні - перший посправді весняний день! з цим я сердечно всіх і вітаю.

сонце виїдає мої зіниці, нарешті пригріває, лікує і пестить.

"я верю отчаянно в самые тёплые страны, где ветер от нежности шепчет признания в любви"

приїхала Христинка! я сподіваюсь на хороші вихідні.

цієї ночі мені снився дивний сон. там фігурувала декорована деревом двохярусна квартира, моя вчителька математики, я в смарагдовій сукні і Євген. сукня така гарна була, в підлогу. Євген був в світлій сорочці, а Віріванівна сиділа за столом на другому поверсі. мені хотілось танцювати, ми з Євгеном і ще якимось хлопцем, якого я точно знаю, але ідентифікувати не змогла, тусувались в величезному темному залі. час від часу я вибігала з нього, щоб знайти кімнату для куріння.

я почуваюь на диво добре.

наші хлопці - найкращі хлопці на світі! молодці, умнічки, няші, шо тут ше скажеш?

добре мати, що згадати :)

і ще, жиби не забути: "людина не робить помилок лише тоді, коли спить".

"як поїхав син Ванюша в сємілєтнюю войну…"

вчора весь день повторювала "та шоб я здохла!" - інтеграли не інтегрувались, переказ не переказувався і далі по списку. а лягати спати о 7 вечора - блаженство!

одного дня крізь мене пройшов чоловік. я носила шапочку, яку зв’язала бабця, була пізня осінь. ще незадовго до того павутиння, що літало в повітрі, липнуло до мого носа. я часто їла слойки, посипані цукром. того дня така слойка саме кришилась мені під ноги, коли ми розмовляли.

я б розірвала тебе на шматки шістнадцятьма доріжками пінк фльойдів за твою непідробну незворушність, за мої неідентифіковані емоції

всю ніч я мріяла про гори. скоро ж літо, ще два місяці, і тоді все стане так, як має бути - просто, тепло і вичерпно! тоді я нарешті опинюсь там, де маю бути, де справді добре.

насправді, така пора, як зараз, не несе жодного відвертого емоційного навантаження, іншими словами, чи то пак, кольорами, сіра. в основному, через прояви різного роду прив’язаностей і "відповідальність", най би їх.

"ти щось неймовірне, блискавичне, раптове, як вдалий рядок"

пісня на випадок абсолютного щастя, ото я так вчора ввечері почувалась. так хотіла, щоб воно до сьогодні не зникло! а сьогодні прокинулась, ніс закладений, але щось-таки лишилось!

хочу сказати, в "оркестр Янки Козир" я закохалась всерйоз і надовго.

крім того, зауважила, що мені подобається, коли поряд немає когось конкретного. і от назву це фразою "я не обтяжена", буде правда.

"ти такий незвичайний, ну а я навпаки"