Повернення в потоки життя.

Я просто стояла, як вкопана, і думала..Думала над словами Енні. А може дійсно вони щось задумали? Щось погане? Вони ж старші на рік і всяке може бути. Але жорстоких людей вони не нагадували. Вони були смішними, красивими, в хорошій фізичній формі.
Я прийшла додому, кинула сумку на ліжко і, як зазвичай, включила комп’ютер і поринула у світ Інтернету. Зайшла в Twitter і побачила, що у мене поповнились підписники. Дивлюсь, а там Zayn Malik. Я не могла повірити моїм очам. Я була така рада, що почала стрибати на ліжку, кричати, голосно співати якусь пісню, поки не зайшла мама до моєї кімнати.
- Донечко, з тобою все добре? – запитала стурбовано матуся.
- Так, все добре, просто…ем…в мене з’явились нові друзі..нарешті! - з усмішкою мовила.
Мама усміхнулась і вийшла. Ви напевно запитуєте «де ж тато?». Татусь постійно на роботі. Я його практично не бачу. Лише в неділю..і те це велика рідкість. Але я його дуже люблю..і він мене теж :)
Після криків, пісень і шоку я вирішила подзвонити Енн.
- Привіт, ти не повіриш тому, що я тобі зараз скажу!
- Ненсі? Що сталось? Щось серйозне? Кажи вже! – з нетерпінням прокричала подруга.
- М е н е д о л у ч и в З е й н в т в і т т е р і. – по буквах сказала я.
- WOW! Рада за тебе! А нічого ще не писав?
Тільки Енні це сказала і тут +1 повідомлення від Нього – «Привіт Ненсі. Як ти? Не хочеш погуляти? Сьогодні гарна погода. Чекаю з нетерпінням на відповідь.»
- АААА! Енн! Він написав! Це просто..Таке відчуття..Не можу описати..
- Ну все, ти попала :) Мушу бігти, я тобі подзвоню пізніше.
- Окей, чекатиму дзвінка. – і я поклала трубку.
Що ж йому написати? Я мушу стримувати свої емоції..мушу..не хочу одразу ж показати, що він мені подобається. Не хочу дати волю почуттям.
Ненсі: «Хееей. Добре, я не проти. Де і коли?»
Зейн: «Біля Starbucks о 16.00. Ок?»
Ненсі: «Окей ;) »
Зейн: «Ти не проти, якщо будуть ще й мої друзі?»
Прочитала. Паніка. Мені дійсно було страшно. Я одна і п’ять старших хлопців. Тут щось не так, але, можливо, це самонавіювання?
Ненсі: «Ні, не проти, буде весело»
Зейн: «Чудово. До зустрічі»
Всього 1 година. ЩО? ОДНА ГОДИНА? Я НЕ ВСТИГНУ! Я, як ошпарена, швиденько побігла в душ, переодягнулась, закинула все необхідне в сумку, вийшла з дому і вже майже дійшла до пункту призначення, як хтось підбіг і закрив мені очі руками. Я повернулась. Це був Стівен. Стівен – мій колишній..як однокласник, так і хлопець, але ми з ним у хороших стосунках.
- Що ти тут робиш? – запитала я. Ти ж живеш в іншому кінці Лондона.
- Переїхав. Там був не дуже хороший район для проживання. – відповів хлопець із усмішкою на вустах. – Куди так прямуєш?
- Друзі запросили погуляти. Не хочеш разом з нами?
- Чудова ідея! Нові знайомства – це те, що я люблю.
Ми прийшли..така картина перед очима:
Луї, Найл і Ліам стоять в обнімочку з якимись дівчатами. Гаррі не було. А Зейн стояв один. Коли ми підійшли, він подивився на мене так, ніби я йому зробила щось погане. Я побачила біль і злість в його очах. Що б це могло означати?

Я ревіла, можливо, хвилин 15. Безперервно. Енн втішала мене як тільки могла. Але спроби були марними. Я в перший же день зганьбилась перед найпопулярнішими хлопцями школи (навіть якщо я не знаю їхніх імен, а вони не знають мого імені). Ганьба! Що про мене подумають?
- Енні, а як їх всіх звати? – промовила я, витираючи сльози.
- Чорнявого Зейн, кучерявого Гаррі, із зачіскою “а-ля їжачок” – Ліам, блондила Найл, а хлопця в полосочку – Луї. Я про них не дуже вже й так багато знаю. Ми навіть особисто не знайомі. Вони, як на мене, занадто горді, щоб знайомитись з такими дівчатами як я.
- Гм…цікаво-цікаво… - пробурчала собі під ніс я.
Ми вийшли із вбиральні й попрямували до шкільного подвір’я, щоб трішки прогулятись. Я тільки відкрила двері, як вдарилась головою об чиїсь сильні чоловічі груди. Це був чорнявий Зейн здається. Він мені мило усміхнувся і промовив:
- Вибач, що хлопці з тебе насміхались. Мені дуже шкода, правда. Ти тут новенька, так?
У мене просто відняло дар мови. У моєї подруги теж. Ми просто стояли і нічого не говорили, навіть не поворухнулись. Ми стояли, як вкопані. І тут мене осяйнуло:
- Ой, та нічого страшного. Я сама вина. Так, сьогодні мій перший день тут і він запам’ятається мені ще надовго :)
І ми троє почали сміятись.
- До речі, мене звати Зейн.
- Я Ненсі, а це моя подруга – Енні. – говорила я крутячи навколо пальця пасмо волосся. Ці його шоколадні очі..сяюча усмішка..сильні руки. Все, я закохалась з першого погляду. Стоп! Але я ще не знаю який він насправді. А можливо це підстава? Може це якийсь новий прикол? Не буду сприймати все близько до серця.
- Дуже приємно. Ходімо, я познайомлю вас із своїми друзями. Ви не проти? – промовив смуглявий.
- Ні. Думаю, що це не дуже хороша ідея. – перебила наш діалог Енні. – Нам вже час іти додому.
- Можливо, іншим разом. – сказала я з посмішкою від вуха до вуха. Хлопець із шоколадними очима лише усміхнувся у відповідь.
Енні взяла мене за руку і відвела в сторону:
- Що ти робиш? Що це було за «та я сама винна»! Будь гордою і сміливою! Не піддавайся почуттям. Не думаю, що це все просто так. Вони явно щось задумали, подруго. Я впевнена в цьому. – із серйозним виразом обличчя помалу, не спішачи сказала Енн.
І знаєте, я задумалась над цими словами…

— Донечко, вставай, а то запізнишся!
- Ну мам, ну ще хвилиночку! Будь ласка… - промовила я сонним голосом.
- Вставай-вставай! Буде дуже не гарно, якщо ти запізнишся в перший день в нову школу. – відповіла мама.
Я неохоче встала з ліжка, пішла в душ, привела себе в порядок, одягнулась, закинула всі необхідні речі в сумку і побігла в нову школу. Тепер, мабуть, потрібно щось про себе розказати. Мене звати Ненсі. Мені 16. У мене невеликі карі очі, русяве волосся до плечей, фігура спортивна. Сама за національністю українка, так як і мама, а тато у нас англієць. Тому в свої 4 роки я вже жила в Лондоні. Це надзвичайно чарівне місто. Воно переповнене різними кафешками, пі-церіями, стильними магазинами. Я з першого погляду закохалась в нього. Сама по собі я тихенька і скромна дівчинка. Не люблю гулянки і голосну музику. Люблю затишок, тишу, люблю бути наодинці, тому друзів у мене не дуже вже й так багато.
Ось і осінь. Пора йти в школу. Як я вже казала, батьки перевели мене в нову, дорожчу школу. Не знаю навіщо вони це зробили. Хоча мені все рівно. Друзів я і так не мала в колишній школі. Може хоч тут знайду рідну душу.
Пролунав дзвінок на перший урок – математику. Ну що ж, прийдеться помучитись. Коли я зайшла у клас, було лише одне вільне місце біля одної дівчинки. Я сіла поруч.
- Привіт, мене звати Ненсі. – промовила я до своєї сусідки.
- Хееей, я Енні. Ти, я бачу, новенька. Потрібно буде тебе всьому навчити, все показати. – з усмішкою відповіла дівчинка.
- О, я вже не можу дочекатися :) .
Цілий урок ми говорили про щось своє. Про моду, одяг, дружбу і навіть зайшла тема за хлопців.
- Ось, бачиш тих п’ятьох хлопців? Он там стоять. – запитала Енн.
- Так-так, бачу. Такі з вигляду нічогенькі. – сказала я, закусивши губу.
- Вони в нашій школі найпопулярніші. За ними бігають всі дівчата. Інколи навіть автографи беруть.
- Ох, але ж гарненькі. – промайнуло в моїй голові. Я так задивилась, що перечепилась за камінь і впала. Звичайно ж ці красунчики обернулись і почали сміятись істеричним сміхом. Я швиденько встала і побігла в сльозах у туалет. Нова подруга побігла за мною…

Відгуки і коментарі сюди: https://ask.fm/calmofmysoul

Всім привіт.

Тут я буду писати так звані фанфи чи імейджини.
Imagine - коротка видумана історія про кохання чи дружбу (частіше образ ідеального кохання)
Фанф - це той же ж імейджн, тільки набагато більший за обсягом.

+ цитати.

Надіюсь, що вам сподобається.

Відгуки і коментарі сюди: https://ask.fm/calmofmysoul