Это просто Вьюи блог

Ну ось і все..2012 рік добігає вже до кінця.
2012 був насичений дуже хорошими подіями та спогадами! Нехай 2013 рік принесе цих хороших подій в 2 рази більше! Вступаючи в Новий Рік треба забути всі образи..і перестати будувати ілюзії!

Знаєш, вчорашня зустріч з тобою досі не дає мені спокою..Я довго думала про тебе вчора і чомусь була впевнена, що побачу тебе..і знаєш, саме смішно з того всього, це те, що воно так і сталося.
Останнім часом ти зовсім не приходиш у мої сни..мені стало сумно без них..бо хоть у снах з тобою я фантазувала..а зараз навіть цього немає. Ти скажеш, що я дивна прочитаючи це..так.саме так..але ти обожнюєш в мені цю рису. Це я знаю точно..Не розумію тебе зовсім..ти називаєш мене своїм другом, а сам забиваєш на мене..я не прошу в тебе нічого над природного, але раз в місяць поцікавитися моїм життям можна, якщо я для тебе дійсно друг. Я розумію, що не є близькою для тебе людиною і нажаль не в силах щось зараз змінити..Можливо потрібен час..він розставить все на свої місця. Але знай, щоб там не сталося, я завжди чекатиму на тебе..!

Випадково сьогодні тебе побачила..і зрозуміла, що мої почуття до тебе досі ще живі. Хоть це все було миттєво, але це прекрасно. Серденько знову затьохкало, коліна підкосилися..впринципі все, як завжди, коли бачу тебе. Наші зустрічі з тобою нечасті і настількі короткі..але вони того варті..варті щоб знову все згадати..і ще раз відчути ті всі приємні переживання та спогади! Зовні ти зовсім не змінився..все ж такий, як тоді..при нашій першій зустрічі, при тому прекрасному знайомству..я мабудь ніколи не зможу забути тих приємних хвилин щастя..вони незабутні. Ми давно вже з тобою не спілкувалися..я не знаю як ти, чим займаєшся, чим живеш, про що думаєш..але знаю точно, що ти досі живеш в мені. Я б дуже хотіла з тобою зустрітися і просто поговорити про все..хоча розумію, що на даний момент це неможливо. Але щоб там не було..я дякую Богу за тебе..за наше знайомство, за ті моменти, які я пережила завдяки тобі..!

Час-як повна жменя піску, тільки розгорни долоню
і він поллється днями крізь пальці.
Ти можеш вийти з мережі зв’язку, можеш
загубитись хвилею світла між цих забутих Господом станцій.

Небо й далі буде схожим на старий, відболілий синець,
який сонцем ніколи не зійде.
Віра, терпіння, безкорисна любов -все звелось на нівець.
А ти ще досі подумки танеш в його обіймах.

Руки тремтять, зіниці в агонії звузились.
Знаєш,
він почне цінувати все, що у вас було,
коли ти нарешті його залишиш.
Бо ми вчимось цінувати тишу через надлишок музики.

…

Може, це початок кінця?
Серцем бийся, не здавайся нізащо без бою!
Забудь, все що гнітить, все що він колись обіцяв…
І тоді чорна смуга життя може стати насправді злітною.

На сукні розійшлась блискавка,
мов по склу медові акварелі.
Своєю надмірною близькістю, любий,
ти майже торкаєшся стелі…

Кімнатне світло інтимно-пряне.
Простирадла, як завжди, шовкові.
Обіцяєш зі мною зустріти ранок?
Хай там що… Я зловила тебе на слові.

Сьогодні між нами покер.
Ризикую:
Ставлю на чорне.
Любов-телефон, тобі в соте дзвонить,
та ти всеодно не чуєш.
В душі щось сумне, мінорне… а поки
знову зіграло червоне.

В мені, мов навмисне, сидить двозначність.
Проте, я одна. До дна. З пляшкою…
Цілую твої повіки і це нереально смачно.
Бо під ними заснули очі, неймовірно гарні, фісташкові…

Знову намалювала собі ідеальний світ і набудувала ілюзій..впринципі все, як завжди..нічого не змінюється! Чому життя не вчить мене на минулому..чому я знову наступаю на одні і ті ж самі граблі?! Головне те, що я не робила перших кроків, не давала ніяких приводів..воно саме все якось так сталося..і напевно саме по собі закінчилося..значить так воно мало бути.

Думала приїду додому, відпочину від того всього, але навпаки додалося ще більше проблем. Немає сил..руки опускаються. Останні новини взагалі вбивають..Не розумію чому зразу стільки всього впало на мене..Я не витримаю цього морально. Потрібно щось змінювати..але як? Все залежить від мене?! Так, і справді від мене, але мені потрібен хтось..той хто б допоміг мені розгребсти це все..але де його знайти..навколо суцільне блядство від якого нудить. Чому ніхто не цінує щирість і справжні почуття? Де поділася любов і щирість?ааа!? Поверніть її..Вона дуже потрібна.тут.і зараз. Будь ласка!

Sweet home)

Завтра додому)
Дааааааааааа! Аж не віриться..я скоро вас всіх побачу!
Ще один день..
фак єєаа)

Навіть не віриться, що рівно через тиждень я буду вдома..в своєму рідному місті, біля близьких ну і звичайно в своєму затишному ліжечку! :)
Наступний тиждень обіцяє бути дуже важким..2 перездачі, які мені обов"язково треба здати..надіюся, що справлюся з цим. Хочеться на даний момент тиші та спокою, але зараз це нажаль неможливо..треба витерпіти ще цей тиждень і нарешті розслабитися..Хочеться трохі присвятити собі часу..повалятися до обіду в ліжку, почитати якусь хорошу книжку, подивитися фільм..відпочити від цих важких буднів..ще трішечки. Головне зібрати в собі всі сили зараз і пережити це все!

"Ніхто не говорить, що буде легко, але в кінці ти будеш вдячний собі за те, що пройшов через це все!"

Хочеться плакати..але причини для цього немає. Можливо стан такий, ця дурнувата зимова депресія..сама не знаю що це. Через 2 тижні в Україну..додому, до моїх близьких та рідних..якби ж вони тільки знали, як я тут за ними скучаю..! Але не зважаючи на всі перепони, проблеми, я знаю задля чого все це роблю. І це головне! "Коли мрія на відстані погляду, забудь про емоції. Стань холодним, як камінь!" Люко Дашвар. І хоч моя мрія ще не на відстані погляду, але ці слова є моїм девізом! Я здійсню цю мрію, чого б мені це не коштувало!!! Треба менше впадати в паніки і депресняки..і все буде так, як я того хочу! Треба наполеглево йти і добиватися свого! І хоч я не з тих хто буде "йти по трупах" заради свого, але інколи треба забути все і наполеглево йти до свого, бо якщо все так всім спускати, то ніколи нічого не доб"єшся!
Завтра довгоочікувана п"ятниця..але спочатку треба пережити право і тоді можна розслаблятися! Все буде добре, я це точно знаю. Головне, не опускати руки!

Вітаю кохана з солодкими 18!!!
Будь щаслива! Люблю тебе!*

Ось знову я пишу про неї,
розповідаю про балкони
та її домашні розмови.

Ось я згадую, що вона
ховала від мене,
що зберігала між сторінок
антологій усіх тих проклятих поетів,
котрі старанно псували
нам життя.

«Минулого літа, - говорила вона, -
сталось щось із моїм серцем.
Воно почало дрейфувати, мов корабель,
команда якого померла
від лихоманки.
Рухалось углибині мого дихання,
підхоплене течією,
атаковане акулами.

Я йому говорила:
серце, серце, жодні вітрила й канати
не допоможуть тобі.
Cузір’я висять надто високо,
аби можна було знайти дорогу.
Серце, серце,
забагато чоловіків
наймалось у твої команди,
забагато їх сходило в британських портах,
гублячи душі
зеленим вогнем алкоголю».

Так і я –
згадую її литки, за які готовий
був битись до крові,
і повторюю за нею:
серце, серце,
хворе на лихоманку,
одужуй скоріше,
йди на поправку,
ще стільки пекучої любові чекає на нас,
ще стільки прекрасних трагедій
приховано від нас у відкритому морі.
Серце, серце,
мені так радісно слухати,
як ти б’єшся,
схоже на лисицю –
пійману,
але не приручену.

Сергій Жадан

Скільки років кохаю, а закохуюсь в тебе щодня..

Відсутність сна - це не проблема.
Проблема - це коли не знаєш, заради чого прокидаєшся.