А я вот лежу сейчас в слезах и с тонной ненависти к себе и задаюсь вопросом: а как блять люди запоминают какую-то полезную информацию? Потому что я, даже если мне интересно, не запоминаю НИ ХУ Я! Не понимаю даже, зачем читаю книги. От этого может как-то мозг должен развиваться, но у меня, такое чувство, будто всё в какую-то пропасть проваливается и нихуя в голове не задерживается. Интересно мне или нет - абсолютно неважно. Спросите у меня какой-нибудь элементарный физический закон или всем известный исторический факт - я не отвечу, даже если 10 минут назад об этом прочитала. Нет, ну я знаю какие-то вещи в общих чертах, но факты, имена, даты, люди - што, о чём вы говорите. Музыка, кино, различные виды искусства - существует что-то, кроме того, что можно разглядеть на поверхности? Не для меня. Я не могу запомнить н и х у я. И я такая злая сейчас. Просто вот блять. Даже если я сейчас пойду и 15 раз запишу какую-то информацию, на утро я не вспомню. И это не связано с тем, что я по жизни невнимательная или рассеянная, я очень хорошо помню многие нюансы, в том числе по работе, которые были месяцы назад, и в быту у меня нормально всё с памятью, но касательно какого-то саморазвития - хуй там. Мне хорошо даются языки (на фоне всего остального это удивительно прям), но даты/факты/люди - это блять просто из области фантастики. И из-за отсутствия многих знаний мне катастрофически стыдно, но ничего не могу сделать с этим. Точнее, тут не отсутствие скорее.. У меня можно что-то спросить, я не отвечу или побоюсь ответить неправильно, а когда услышу правильный ответ, 60% вероятности, что я это знаю, но просто забыла! И это так бесит. Вот прям каждый раз всем нутром ощущаешь свою ущербность, потому что вроде как думаешь, что ты не тупая, но не тут-то было блять! Ссука. С таким интеллектом мне остаётся только продолжать фотки в инстаграм выкладывать и притворяться, что у меня богатый и полный загадок внутренний мир. (Хоп! Своевременная минутка рекламы! Инстаграм veroniqqqque, подписывайтесь ставьте пальчики вверх. На самом деле, если бы там были пальчики вниз, то я бы не афишировала, потому что инстаграм у меня тоже так себе. Ой блять…. пойти штоли спиннер купить)

я уже не сосчитаю, сколько моих знакомых в России успело выйти замуж/жениться за то время, что я здесь. такое ощущение, что мама бы с удовольствием вымыла мне голову изнутри с мылом и вложила туда неистовое желание следовать этой тенденции. се ля ви, не сейчас и не в ближайшее время. и да, по-моему, она считает, что у меня вот-вот уйдёт последний поезд. тем временем я 6 дней в неделю работаю и ещё каким-то образом успеваю немножко развлекаться, что сводит часы сна к минимуму. я думала, что здесь так не будет, и, к счастью, ошиблась. нужно находить время на что-то приятное, бесконечный день сурка это не то, во что я хочу превратить свою жизнь. я одновременно и очень переживаю за то, что будет дальше, и периодически выгоняю из головы все мысли и делаю то, что хочу сейчас.

А знаете, что раздражает? Что во всяких шоурумах (именно в них у нас есть одежда более менее красивая и нормальная) одежда только размеров S и M. А что, для жирных уже одежду не продают??? Почему нет хотя бы размера L????

Сердце сальто назад,сальто вперед.

Всегда быстро влюбляюсь без головы.Меня привлекают интересные люди.И ты один из них, мы виделись всего два раза.Как это возможно?Провести вместе вечер а потом просто случайно пересечся на вечеринке.Очень люблю это чуство - влюбленность

Ханой

"Ханой – це комуністична столиця В'єтнаму…

Ханой - місто озер, кави, цукрової тростини і згущеного молока".

Тут живуть, як кажуть у В'єтнамі, "справжні" в'єтнамці. Вони не "мішані", як на Півдні.

Саме тут знаходиться мавзолей Хо Ши Міна, тут значно більше відчувається вплив комуністичних гасел. Хоча на практиці – це лише гасла: крім обмеження свобод преси і громадських організацій – тут досить вільно почуває себе бізнес.

У тому числі й ноземний.

У Ханої живе кілька десятків українців. Більшість із них заробляють на вчителюванні – викладають англійську мову.

Кажуть, що за 10 років Ханой буде повністю англомовним. Тут і зараз не складно знайти англомовного співрозмовника, але мовні школи ростуть тут як гриби. Усі європейці чи американці вважаються знавцями мови – тому роботу тут знайти нескладно, а заробіток досить серйозний як для вчителя – до кількох тисяч доларів на місяць.

В Ханої є казино, куди пускають тільки немісцевих. В'єтнамцям вхід заборонено. У казино роздають подарункові сертифікати, на які можна пограти трішки. Одного вечора я так заробив 60 доларів, нічого не витративши.

Туди ходять здебільшого китайці з величезними пачками купюр. Європейці ж, здебільшого, приходять з рюкзачками – на нас теж дивились косо, ми не дуже вигідні клієнти для цього казино.

У Ханої страшні розв'язки і божевільний трафік. Напевно, найбільш хаотичний з усіх, що мені коли-небудь доводилось бачити. Кілька українців, які тут живуть, їздять лише на громадському транспорті. Інші ж – адаптувалися і навчилися водити мопед. На авто тут пересуватися вкрай складно".

"В 90-х роках у Харкові було досить багато в'єтнамських студентів. 8 серпня 1993 року ними була заснована компанія "Техноком". У 1995-му вони найняли 35 працівників і почали випускати тоді ще нікому невідомий бренд "Мівіна".

Мі – це вермішель в'єтнамською і китайською. Він – В'єтнам.

Багато хто з нас в не підозрював про походження цієї назви. Мівіна – це дослівно "в'єтнамська вермішель". За три роки ще студенти на чолі з Фам Нят Вуонгом продали мільйон упаковок. Протягом наступних десяти років вони мали 98% ринку яєчної вермішелі, 95% ринку фаст-фуд картоплі і 50% ринку спецій.

У 2000 році ситуація в Україні йде до узурпації влади, Фам Нят Вуонг стає почесним громадянином Харкова, повертається у В'єтнам і реєструє компанію Віньгруп. Тут він починає займатись серйозними інвестиціями у нерухомість, входить в п'ятірку найзаможніших в'єтнамців.

Ну і, власне, елітний будинковий район, у якому живе наш новий друг Тхань, – це інвестиційний проект засновника Мівіни. Тож тут можна було сповна відчути силу тих 35 копійок, які кілька разів на тиждень у школі витрачались нами, бідними школярами, щоб всуху їсти ці страшні в'єтнамські "мі".

Якби в Україні були мудрі керівники – гроші, що заробила компанія "Техноком" в Україні, були б і далі інвестовані в українську економіку.

Але цього не сталося. Компанію "Техноком" в результаті продали гіганту "Нестле" – і гігантський в'єтнамський бізнес в Україні офіційно перестав існувати".

С ним я снова чувствую себя крутой. С ним я становлюсь раскованнее, отвязнее, смелее. Очень многое от него беру. Включая отсутствие скромности. Не его конёк