сховище мрій

сьогоднішня телефонна розмова з максом.. хм. якось негативу так багато. та я знаю що я багато туплю і часто роблю зовсім не те що потрібно.

але твоя фраза " тому що я так хочу!"

вибач, але що ти сказав?

є ми, і ми маємо разом вирішувати що ми хочем, а що ні. а не ти сказав і так має бути.я знаю що я слабкохарактерна і не можу посперечатись і відстояти свою думку..але як ти кажеш мої проблеми то наші, а твої це сугубо твої.. це як взагалі розуміти можна? ми зустрічаємось і значить і твої і мої проблеми, це спільне.

не дає мені спокою ця твоя фраза..

це ж як далі тоді буде?

я просто мучусь, мене зсередини розриває. але не можу я сюди писати.

не звично, не тепло мені.

Сюди писати не хочеться

нарешті вдома.

Тот неловкий момент, когда ты лежишь в больнице, а к тебе приходит только мама. Обидно, досадно. А сколько же обещалось

кажись у мене камні в почках.не поїду в лікарню( (мама зранку забирає на узі

Ледве змусила себе вилізти з ліжечка. За вікном хмуро і мокро. І Дашка хоче ніжитись в ліжку. І так дотягнула, що тепер запізнююсь на пару. Дуже радує погода в +6 і це от 6 ранку було. Вдень взагалі має бути тепленько^^

хочу ще в гості до тебе) так уютненько

Ну що?) Котя в гості запросив, їду. Точніше чекаю на електричку. Нервую коли потрібно їхати одній. Але нічого. Сподіваюсь не з'їсти щось заборонене. Бо моя товста попа не покидає мене

ти коли не будь схуднеш?

жирна коровіна

їхала собі в маршрутці, слухала музичку, нікого не чіпала.а сиділа біля віконця, поруч сів дядя років 50-60. на наступній мені виходити, виймаю навушнички, повертаюсь до чоловіка і питаю чи ви будете виходити на наступній зупинці.. у відповідь мені криком просто починають горлати, що чого це він має виходити, і як мене батькі таку шльондру виховали.

хм, ну я перепитала в нього, чи я сказала йому щось погане?

у відповідь почула ще більше крику і наслухалась грязі про себе, своїх батьків і взагалі про все що стосується мене. стільки матів, тим паче на себе я не чула ще жодного разу..

ну ладно, мені то шо? аби не слухати далі, сказала "до побачення", посміхнулась і потопала до виходу.

цей імбицил як хапне мене за руку і щось ще верещить мені, не втрималась і бахнула його сумкою. добре водій вступився.

ну що він причепився?
а ще кажуть дорослі люди, розумні. стареньких треба поважати.. коли вони самі поводять себе, як останні свині.

Наче зі сну вирвали.. шкода що нема можливості продовжити з того моменту на якому зупинився. Це була наче невагомість. Довго шукала може в мене щось болить і я не поїду на пару. Нічого, самопочуття на 5. Та ще й з плюсом. Після душу зрозуміла тупість тих пошуків, адже це ж прекрасно коли в тебе нічого не болить і ти повністю здоровенький. Їду в маршрутці і перебираю вчорашню розмову про життя разом і про роботу. Перебираю в голові знову і знову. Дійсно задумалась про перспективи того ким я зможу працювати. Працювати по закінченню університета за 2000 грн? Ні, не маю бажання.. а як же хороше життя? Гарний ремонт в квартирі, машинка, подорожі? Хочеться мати пристойну заробітню плату і не думати чи купити хліб чи ні.

чудовий день)

обожнюю розмови про майбутнє, а ще більше якісь плани.

як хочеться жити вже разом, і не проводжати тебе щодня на електричку.

Вже хочеться тої самої теплої весни, а градуси кажуть- 6. Початок квітня на носі, природа ніколи не перестане мене дивувати.

Do it!