seasidе

Катя, давай прийди і стукни мене.
я вже скучила.
чорт!чорт!чооорт!

я пішла до Тоні, після Тоні, я йшла на зупинку до гостинця, щоб якось доїхати в спорт зал. ну вот, маршрутка 11 їде біля мадагаскару, я і ще дядінька сиділи в кінці маршруткі, і тут такій тидижь…машина з хлібом втаранилась в сраку 11. в мене серце в п'яткі пішло, зато людям, які були на вулиці повезло.хто хотів, той хліб збирав)

і ще, я не забуду ту адску боль, коли в тебе літом вуха відмерзають.
ахахахаха.
+6.
Амстердам, я люблю тебе!

сьогодні тільки підняла тему за батьків, і ось, коли за цілий тиждень я повернулась додому, мене там очікував "приємний"сюрприз.

як тільки мені відкрили двері квартири я почула крик.
зразу зустріло мене питання:"ти дура?чого сюди прийшла, поїсти чи як?" я не знала, що сказати в відповідь.в мене всі слова забилися в якийсь куток.я промовчала, пішла в кімнату розкладати сумку.
тут чую, як кничать:"іди сюди!!швидко!"я прийшла на кухню, там сиділи батьки.сказали сісти навпроти них.я тихо сіла.
папа спитав:"ти принесла ремень?", а я вперше про таке чую.мені ніхто не казав його приносити.
я кажу:"мені ніхто нічого не казав брати з твоїх речей". і він мені таку відповідь сочну сказанули, що в мене аж в очах потемніло. "ну я так і знав, що ти там тільки і бухала!бо ти на інше не спроможна! "
я майже втримала сльози.я підірвалась і вийшла з кухні.я не знала в який куток ховатися.мені було страшно.я вперше злякалась.
тут пройшло хвилин 15, я розібрала сумку, все акуратно виклала в шафу.чую знову мама кличе.прихожу, сідаю.-"ти взагалі збираєшся якось мені помагати?" я кивнула. а вона мені каже"ти тільки те і робиш шо ківаєш, нємачьна, сказати нічого не може".
я підняла крик.я сказала все те, що думала.я кричала, як різана.
і в мене пішла кров з носа, я пішла в ванну.помилась, вихожу, тут мама каже що папа точно вже їде зараз в Голандію.люди, ви собі і уявити не можете, як я обрадувалась.
тут я хожу, сушусь, складаю сумку, заходить мама і каже:"ти ще довго будеш в телефоні сидіти?іди подивись, що ти в кухні зробила" я кажу їй, що останній раз була на кухні до того, як йти в ванну.і тут знову почалося!
" ти взагалі збираєшся здавати зно?ти тупа!ти нікуди не поступиш бо ти тупа!тебе неможна нікуди відпускати, бо ти тупа "
тут я не витримала і почала плакати.
і досі плачу.
краще б я не поверталася сюди!

відчуття, ніби я заношена кофтина, яка прагне стягнутися.
в мене температура з вівторка!!!
всерівно, що 37.2,37.4,37.5,37.8.байдуже!
через те, що вона низька, але "температура"вона мене зморює.
хіба нормально дивитися комедію, і плакати?плакати не від сміху!а від того, що всі м"язи відпочивають, і так звана "температура" біситься.

останім часом, мені подобається спати на підлозі, холодній підлозі.
пам"ятаю так було літом, в червні, після кальяну на шмурдяку, холодна підлога на другому поверсі була та, що треба.

швидше б все стало в норму.
я хочу вже в блядошколу!

я змушу своїх дітей подивитись цей серіал.можливо хоча б в них будуть друзі, які і в вогонь і в воду з ними підуть!
додивилась останній сезон останню серію, подякувала за чудовий серіал і поставила за мету, змусити своїх дітей подивитись цю історію.
історія про дружбу S i B завжди в карбується в моїй пам"яті.
побільше б на наших екранах таких серіалів.
♥